Розділ 30

Він везе мене додому, щоб встигнути до одинадцятої, як і обіцяв батькові. Посмішка не спадає з обличчя ні в мене, ні в Макара. Він раз у раз переплітає наші пальці, відпускаючи лише зрідка за потребою. Базікаємо про нісенітниці, багато жартуємо і серйозних тем більше не зачіпаємо. Досить на сьогодні.

Бмв м’яко гальмує біля нашого будинку. Приїхали. Тільки виходити немає жодного бажання. Мені дуже хочеться затриматися ще трішки, на зовсім трішки, і йому теж, я знаю. Бачу, що не хоче відпускати мою руку, гладить великим пальцем долоню. Замість того, щоб вийти з машини, навпаки, повертається і торкається щоки. Дивиться уважно, відкрито і трохи відверто.

Макар вдивляється в мої очі трохи з тривогою, але абсолютно відкрито. І усвідомлення, що я та сама з небагатьох, хто знає справжнього Макара Вітрова, розкриває для мене ступінь його довіри. Радію, як дурненька, кусаючи губи в спробі приборкати захоплення, що я справді важлива для нього. Це не просто зустрічі та палкі поцілунки, він розповів мені найпотаємніше. І зараз я щаслива, що змогла підібрати ті потрібні йому слова.

— Твій батько уб’є мене, якщо ти не потрапиш додому вчасно, — каже, а потім цілує. Повільно, тягуче.

Коли його губи торкаються моїх, повітря миттєво перестає вистачати, і я відчуваю необхідність вчепитися в його плечі міцніше.

— Тобі важливо, що він подумає? — десь на підсвідомості я розумію, що це питання скоріше, щоб довідатись його ставлення до таких моментів. Сім’я важлива для мене. Не знаю, які стосунки між Макаром та його татом, але мої батьки варті поваги.

— Важливо. Тому що це важливо для тебе, а ти важлива для мене. Кругообіг, — відповідає тихо і знову торкається моїх губ. Ніжно, обережно. Наче я метелик, а не язва.

— А як щодо викрадення? — підводжу брову, трохи віддалившись від нього. А Вітров раптом киває і тисне на кнопку, знову заводячи мотор.

— Все, як забажає леді! — звучить пишномовно, і я сміюся.

— Охолонь, лицарю! Бо мене точно посадять у вежу, і тобі доведеться пробиратися таємними тунелями, — тицяю по тій самій кнопці.

— Ну ти вже визначайся, прекрасна принцесо, — Макар різко подається вперед, і я, не встигнувши зреагувати, опиняюся в полоні його рук, — і не мороч голову лицарям, готовим на все, щоб завоювати принцесу!

— Прямо-таки на все?

— Хочеш перевірити?

Макар жартома мружить очі, а в мене так і крутиться на язику, щоб він виклав, чому навколо нього постійно крутиться Даяна і Мишко, які так дивно поводяться. Але сьогоднішня обстановка не пасує, та й я не хочу все псувати, з’ясовуючи стосунки, яких ще до ладу немає. Тому негативно хитаю головою та мовчу. Метелик, а не язва. І він цілує знову. Довго, солодко, притягуючи ближче, наче йому мене замало. А я хочу, щоб його завжди так тягнуло до мене і завжди було мало.

— Ходімо, — відсторонююсь обережно, поклавши долоні йому на шию. Стримуючи його азарт і свій теж, — майже одинадцята уже.

Він киває і знову цілує, викликаючи сироти по моєму тілі. Він покусує мою нижню губу, постійно заглиблюючись у мій рот все глибше. Відривається, скрипучи зубами, намагаючись віддихатися. Великим пальцем лівої руки, що лежить на моїй шиї, він погладжує губу, яка припухла від укусів. Моє дихання теж збилося, і мені доводиться замружитися на кілька секунд, щоб прийти до тями.

А потім слідує низка коротких швидких поцілунків. Вони як маленькі гілочки, що підкидають у багаття, не розпалюють сильніше, але радують своїм потріскуванням. Так і ці поцілунки зігрівають душу мою і плавлять розум. Відірвавшись від мене, Макар прокашлюється, виходить і відчиняє мені двері. За час, поки він обходив машину, встигаю подивитись у дзеркало і переконатися, що виглядаю добре і не компрометуюче. Не хотілося б постати перед батьками з губами, що розчервонілися від поцілунків.

Коли підношу руку, щоб ввести код на металеві двері, Макар перехоплює її, знову переплітаючи наші пальці, і тисне на кнопку дзвінка. Дивлюся на нього в нерозумінні.

— Це Макар Вітров, — каже після короткого «так», хоча камерою й так видно. Двері відчиняються.

Ми проходимо мощеною доріжкою у двір. На порозі зустрічає мама, трохи позаду неї стоїть батько.

— Як і обіцяв, цілою та неушкодженою. І вчасно, — усміхається Вітров, потискуючи руку татові.

— Я запросила б вас на чай, Макаре, — починає мама з легкою посмішкою. І я переконуюсь, що, як і минулої їхньої зустрічі, Вітров її не розчарував.

 — Вже пізно, — після короткої паузи закінчує за неї мій проводжатий, правильно розцінивши обірвану фразу. — Якось наступного разу.

— Якщо наступного разу, то обов’язково, — тато каже не зло, але з натиском, і Макар киває.

— Доброї ночі, — стримано прощається він, а мені тільки й залишається пробурмотіти «Бувай».

— Загалом навіть Попелюшку відпустили до півночі, — бурчу батькові після того, як за гостем зачинилися двері, і ми входимо до будинку.

— Це тому, що в неї була тільки хрещена фея, а в тебе є батько.

— Дуже добрий батько. Ну тато, а як же попрощатися? — скидаю брови і бурчу.

— Попрощалися вже. Ох, був би я суворішим... — зітхає і ховається у вітальні.

За розмовою мені так і не вдалося просунутися далі коридору, тож роззуваюся тільки зараз, а поряд якось підозріло хитає головою мама.

— Мамо, ну він чого? — дивлюся на неї, чекаючи на підтримку, але обурюватися намагаюся напівпошепки. А це складно, враховуючи мою «поступливість».

— Аріно, ми не сліпі й чудово бачили, що машина твого шанувальника зупинилася біля двору трохи за десять.

— І що?

— А ти вважаєш свого батька безпросвітним дурнем, який нічого не розуміє? — мама підводить брову і дивиться з докором.

— Ма, давай без здогадів? Я нічого не розумію! — знімаю тренч досить повільно, зависаючи над сказаними нею фразами.

— Що тут розуміти? — розводить руками. — Ми також були молодими і знаємо, чим займаються люди в машині.