Розділ 18

— І це ти так сильно збожеволіла через Даяну? — запитує Тая пошепки на логіці.

На цей раз ми сидимо на задньому ряду. Аж надто хочеться побалакати і не хочеться слухати. Зазвичай цього дня юристи перед нами, але сьогодні пари поміняли місцями, і вони після нас. Тож я збираюся якнайшвидше закинути манатки, щоб не перетнутися з дмуханням Вітру. Приходити за три хвилини до початку мені подобалося більше.

— Та не через Даяну. Ну, не тільки через неї, — уточнюю зітхаючи. — Він учора мене весь день ігнорував і жодного разу не вдав, що ми не тільки знайомі, а й проводили час разом. Та взагалі-то це він за мною волочився, Тась! І мені прикро. Все виглядає так, ніби він мене соромиться, розумієш?

— Не можу нічого порадити. Марк себе так не поводив...

— Тому що Марк дорослий чоловік, який знає, чого хоче, а не ось це все, — жестикулюю надмірно широко.

Кожедуб опускає окуляри на кінчик носа і дивиться на мене з-під лоба, а я кладу руки на стіл долонями вниз і знизую плечима у вибачливому жесті. Добре, хоч нічого не каже. Валерій Валерійович продовжує лекцію, а ми розмову.

— Але ж він тобі подобається?

— Знаєш, я люблю всі ці загравання та кумедні розмови, але найбільше люблю, коли все зрозуміло. Коли легко, просто та прямолінійно.

— Ну, тоді тобі до Артема Лукашина, — киває в його бік.

— Ой ні, — відповідаю, глянувши. А Тьома ще й рукою мені помахав. М-да...

Пара добігає кінця, і я швиденько хапаю свою сумку, щоб втекти першою. Хоча першою вийде в будь-якому випадку, бо ніхто, крім Кожедуба, не йде. Сидять і чекають, доки прийдуть магістри. Ручка моєї сумки чіпляється за край столу, я тягну її на себе і весь вміст вивалюється на підлогу, та ще й підскакуючи летить східцями. Тая спускається і допомагає зібрати, а я більше не тішу себе надіями не зіткнутися з Попутним.

Він заходить, коли я кидаю в сумку розбиту пудру. Точніше, спочатку входить величезний букет темно-червоних троянд, а потім Макар. Стоїть у проході першого ряду і дивиться на мене. А я… На всі очі дивлюся на нього. Приголомшена. Він піднімається і зупиняється на щабель нижче за мене. Букет у правій руці, ліва у кишені джинсів. На ньому чорний бомбер та синя футболка. Помічаю, як хтось знімає на телефон, сподіваюся, у своїй в’язаній зеленій сукні я виглядаю добре. Вранці мені здавалося, що на всі сто, але через теперішню ситуацію…

— Це для тебе, — каже він і підносить букет ближче до мене.

— Дякую, — руки трохи тремтять від хвилювання, сподіваюся, він цього не помічає.

— Прогуляєшся зі мною сьогодні? — він схиляє голову трохи праворуч і мружить очі, ніби йому потрібна відповідь тут і зараз. При всіх.

— Завтра.

— Тоді до завтра, — каже і торкається губами моєї щоки. Дуже несподівано.

— До завтра, — вторю я, підхоплюю сумку, спускаюся сходами і виходжу з аудиторії.

Щоки палають, руки тремтять, та я навіть сказати нічого не змогла! Ніколи не була у такому ступорі. Ну, крім того моменту, коли мама знайшла у моїй сумці цигарки. Завтра в мене буде ціле побачення! Широка усмішка не спадає з мого обличчя навіть під час роздумів про те, що сьогодні доведеться обирати з мамою сукню для корпоративу замість того, щоб віддатись романтиці! Бо завтра! Завтра… все буде чудово!

— Очманіти! Скільки тут троянд? — вигукує мама, коли забирає мене після пар.

— Тридцять одна! Він при всіх увійшов до аудиторії та запросив мене прогулятися. Так романтично! — співаю соловейком.

— Той хлопець із магістратури, так? — вона веде машину, але встигає кидати на мене багатозначні погляди.

— Ага. Завтра я пообіцяла йому побачення.

— Тоді до моєї сукні купимо ще одну тобі! Ти його вже наповал вразила, тепер треба добити! — підморгує мені, і я, ніяковіючи, киваю, але не відмовляюсь! Звичайно, я хочу, щоб він дивився на мене, відкривши рота.

Вибираємо мамі темно-синю вечірню сукню в підлогу, а я застигаю поруч із манекеном, одягненим у сукню кольору неба.

— Дівчино, нам ось цю сукню поміряти принесіть, будь ласка, — каже мама консультантові, простеживши за моїм поглядом.

— Вона остання, але розмір підійде.

З примірочної виходжу заворожена. Воно ідеально сидить на мені! Просто вау! Нічого яскравого, ніяких стразів, воно виглядає просто. Саме так, як я і люблю. Родзинкою стає практично повністю відкрита від лопаток до попереку спина і контрастуючі, довші звичайного рукави, де відкриті тільки пальці, навіть кисті закриті.

— Ми його беремо, — киває, зчитуючи мої стан, Христина Туманова.

— Воно дуже гарне! — все ще не можу відійти від примірки! Не вірю, що ми купили його. Воно дуже дороге.

— Неймовірне. Воно прикрасить тебе, підкреслить твої сині очі, — тепло посміхається вона. — Відзначимо покупки у «Вино та хачапурі», хочеш?

Моя згода була лише нюансом. Як відмовитись від їжі, коли ти Аріна Туманова? Увійшовши до зали, сідаємо за затишний столик, робимо замовлення, і, коли я повертаю голову вправо, то бачу Даяну, а поряд з нею... Очманіти... Мишко Латаєв. Вона щось каже йому, емоційно розмахуючи руками, і здається... Мені не дуже видно звідси, але, здається, вона втирає сльозу. Мишко, зважаючи на все, її заспокоює, та киває, обіймаючи себе руками, але потім бачить мене і її очі спалахують недобрим блиском.

Ага, не на ту нарвалася, люба. Посміхаюся і дивлюся їй у вічі. Вона відводить першою. А потім, через кілька хвилин, коли я знову дивлюся на неї, вона слухає Латаєва із зовсім іншим виразом обличчя, а потім дивиться на мене поглядом переможниці, пирхає і голосно сміється.

Мама, яка вже давно спостерігала за парочкою і мною, просто чекає замовлення. Вона не спитає, якщо я не розповім, а я й сама не розумію, що саме тільки-но сталося на моїх очах. У будь-якому випадку, скоро я про це дізнаюся. Скоро. Але спочатку піду на найнезрівняніше у моєму житті побачення!