Розділ 5

Понеділок зустрічає холодом та дощем. Початок листопада, час уже, тільки сирості зовсім не хочеться. Добре, що батькові по дорозі і він довозить мене прямісінько до університету. Настрій залишає бажати кращого ще з суботи, тож я беру в автоматі дві кави та плентаюся на першу пару.

— Доставка, — кажу Таї, ставлячи перед нею стаканчик, й витягую з сумки зошит. — Є ручка?

— Тримай, — кладе переді мною і дивиться уважно, але мовчить.

— Сімейна вечеря пройшла так собі, — відповідаю на непоставлене запитання, і вона киває. — А в тебе?

— Ніяково розповідати, — пересмикує плечима, а потім усміхається сама собі. Її усмішка заразлива, тому я теж посміхаюся.

— Та бачу, що блищиш, наче натерта ваза. Розповідай! Хоч відволічуся.

— У нього чудова родина, Арінко. Вони його дуже люблять, і я їм, здається, сподобалася, — очі блищать радістю, Тая глибоко вдихає, а потім робить ковток кави.

— Звісно, сподобалася. Ти ж його любиш, і це дуже помітно.

— Я так хвилювалася! Думала, помру. Перед самим входом у ресторан казала: «Марку, скажи, що в мене ангіна», і тут його батько на ґанок виходить, уявляєш?!

— Здрастуй, моя радість! — відкидаюсь спиною назад і трохи відсовую сумку, щоб не заважала. — А ти що?

— А він так і сказав: «Здрастуйте, діти! Яка радість бачити вас, Таїсіє!» Загалом, розслабилася я, тільки коли гаряче принесли, — зітхаючи, махає рукою. Розуміє, що переживала даремно. — Під час закусок навіть не згадаю, про що йшлося у розмові.

— Ніколи не знайомилася з батьками хлопця, але мені здається, хвилювання — природнє явище. Все одно хочеться сподобатися батькам чоловіка, якого любиш, навіть якщо він дорослий та їхня думка особливо ні на що не впливає, — звичайно, я маю на увазі ситуацію Марка та Таї. Хоча Влад також під цей опис підходить.

Тая киває, погоджуючись, а потім запитує:

— А у Саші до Влада не так?

— Складно сказати, — замислившись, підпираю рукою щоку, — складається відчуття, що обкладинка дуже гарна, але саму книгу краще і не відкривати взагалі, якщо не хочеш засмучуватися. Був момент…

І я розповідаю Таї про запрошення. Під час розповіді її очі округляються в нерозумінні. Так, таке я вже бачила на обличчях батьків. І подруга реагує, як будь-яка нормальна людина. Тож я вкотре переконуюсь, що не дарма відчитала братика.

— М-да... Уявляю вираз обличчя тітки Христини та дядька Григорія, — хитає головою Тая.

Вона з моїми батьками давно на короткій нозі, і я цьому дуже рада. І підтвердженню, що вівця Саша — та ще вівця, теж.

— Арін, я тобі свою частину проєкту на мило кину, — наздоганяє мене Слинько після пари, а поряд з нею Федорова. Хіба вони спілкуються? Зазвичай Ксюша тільки з Танею своєю ходить. — А ти мені свою частину скинь, щоб я орієнтувалася.

— Без проблем, — киваю і збираюся бува піти, але…

— Даремно ти не пішла до мене на вечірку, там твій Макар був, — а от і вихід Федорової. Слинько вже й слід простиг, а ця стоїть та в обличчя вдивляється. Реакції чекає.

— Ти щось плутаєш, Ксюшо. Мені до Макара діла немає, тож…

— Ну тобі, може, і нема до нього діла, — їдко проціджує, — а ось він потусив із нами пів години, а як довідався, що тебе не буде, пішов. Сам. Навіть Мишка із собою не покликав. Що між вами відбувається? Нумо, колись, Туманова!

Руки в боки поставила, голову набік схилила, ніби мене, розбишакувату малолітку, вичитує доросла мудра панна. Зовсім Федорова очманіла!

— Наркота нині дорога, щоб колотися, Ксюшо, — складаю руки на грудях і дивлюся на неї з жалем та участю, і цим трохи збиваю пиху. Погляд у співрозмовниці метається, руки повисають уздовж тулуба, та обличчя вона намагається втримати. — Я вже сказала: мені немає діла ні до Макара твого, ні до Мишка, тож заспокойся і можеш знову починати сезон полювання.

Розвертаюсь і ось тепер дійсно крокую від неї подалі, тільки чую навздогін:

— Одна скромниця з викладачем замутила, друга з королем універу. І ні в кого ні до кого діла немає, ага.

«З думками нарешті зібралася? Молодець! Тільки шестерні слід змастити мастилом, щоб працювали швидше.» — але цього вже не кажу, я ж не вона, щоб на весь коридор репетувати! Заздрісна дурепа. Я гадала, всі вже змирилися з втратою холостяка Аланьєва, нехай він ще до кінця і не заручений, але ж ні. Сподіваються на щось, думають скласти Тасі конкуренцію, ще й  мене з цим віслюком сюди приплели.

— Вона чогось хотіла?

— Дорогу до аудиторії забула, — заспокоюю подругу. Не хочу засмучувати, у Таї чудовий настрій після знайомства з родиною Марка.

Сьогодні вечірка у Селезньової, і я точно туди йду. Начхати мені, буде там Вітров чи ні, але пропускати найкраще зі студентського життя не збираюся.

Ці два тижні минули тихо. Проект ми зі Слинько захистили і отримали хороший бал, з Макаром стикалися кілька разів в універі, але перед їхньою парою я намагалася якнайшвидше забратися з аудиторії, щоб не бачитися з ним. Тільки ось Владик не дзвонить і мені теж немає чого сказати йому після тієї вечері.

Кручуся перед дзеркалом у джинсах бананах та чорній футболці левайс. Виглядає добре і невигадливо. Адже домашня вечірка.

Беру таксі, прихоплюю пляшку вина, що купила з нагоди, та висуваюсь.

Селезньова винаймає непогану квартиру в Дніпровському районі з дівчинкою з нашого вишу, але з іншого факультету. На місці голосно грає музика та вже зібрався натовп. Вручаю господині вино й проходжу всередину.

Когось знаю, когось ні. Голуб наливає мені текілу та подає чарку.

— Це за зустріч! Обов’язкова програма! — кричить, перегукуючи музику, а потім бере мою руку та відсипає туди сіль. На тарілці лежить лайм.

Текіла так текіла. Усміхаюся і киваю йому, мовляв, «окей».

Перекидаю в себе чарку за всіма встановленими канонами і відчуваю, як розслабляюся.

— У пляшечку гратимемо? — кричить чоловічий голос із протилежного від мене боку, і його підтримують.