Розділ 4

П’ятниця проходить у метушні. Тая вся рознервувалася через знайомство з Аланьєвими, он, навіть на професійний макіяж записалася. Потім, правда, запис скасувала, але говорить це багато про що. А я у передчутті суботньої вечері та зустрічі з нареченою брата. Не назву себе гулякою, та стогнати з приводу вечірки, на яку я збиралася і не потрапила, доки не припинила.

— Ти тільки в лице її вівцею не назви, — радить Тая, і я трохи дивуюсь. Ось як на неї нервування діє!

— Що ж. Тоді Влад точно сказиться, — погоджуюсь, а сама думаю, яким сіном цю вівцю годувати. Вона ж вегетаріанка.

П’ятничний вечір, а я гупаю вхідними дверима вже о третій годині. Останню пару скасували, ось я і примчала Флешем, як тільки змогла. Переодягнулась та спустилася на допомогу.

— Давай приготуємо все м’ясне, — пропоную, коли сідаємо обговорювати меню.

— Я, звичайно, думала про це, але ідея заздалегідь провальна, — хихоче мама, і я підтримую.

Ми добряче втомлюємося, поки прогортаємо ресурси у пошуках чогось людського і не м’ясного. Як на мене, поєднання взагалі не для святкового столу, але моя думка у цьому питанні не є ключовою. Моя зона відповідальності — інтернет. Перескакую з сайту на сайт та перекидаю найкращі рецепти в телеграм шеф-кухарю. Вона ж підійшла до питання старомодно: дістала записи рецептів за все життя, не менше! Навіть кулінарну книгу начаклувала, але так само швидко від неї і відмовилася — та була написана італійською. Коли менюшка складена, мама командним тоном наказує батькові — що відбувається вкрай рідко — збиратися, і ми втрьох висуваємося за продуктами.

— Не розумію, невже не можна було, як завжди, замовити з доставкою додому? — бурчить батько за кермом. Але не відмовляється. Я мовчу.

Мама довго відбирає овочі: вдихає аромат помідорів, уважно розглядає перці та мацає фрукти. Спробувала була закинути до покупок серветки, але виявилося, що з блакитним візерунком не підходять і потрібні чисто білі в тон до тканинних. Більше самоврядністю я не займаюся. Ми з батьком лише ходимо хвостиком й возимо за маестро візок. Та й хихочемо, чого вже гріха таїти, над маминим підходом до справи.

По поверненню додому займаємося заготуваннями. Виникла ідея поїхати на улюблену дачу, вона ще далі за містом, там класно та річка поряд. Не покупаємося, звісно, зате повітрям подихали б. Але на вихідні передавали дощ, тож ідею відкинули і було вирішено залишитися вдома.

Пораємося практично до вечора, навіть вечеряти сідаємо пізніше, ніж зазвичай. Обстановка за столом аж ніяк не натхненна. Я помічаю, що тато трохи нервово ріже стейк. Мама спеціально побільше насмажила, щоб ми перед постом наїлися? Хихочу над власним дурнуватим жартом, мене ніхто не підтримує і не питає, чому сміюся. Це незвично, але й день завтра незвичний. Мама теж у своїх думках, і я можу їх зрозуміти. Син одружується. Ще й так швидко. Ще й на вівці. М-да... Передсвятковий настрій дуже такий собі. Сподіваюся, до завтра вдасться зібрати себе до купи, бо навряд чи з цього вийде щось… Та хоч щось!

У суботу справді накрапує дощ. Зранку будинок сповнений метушнею. Мама скидає неіснуючий пил з полиць, тоді як я виконую доручення на кухні. Все під суворим контролем. Доручено нарізати соломкою — нарізаю, сказано кілька щіпок солі — зроблено. Я сама покірність, бо хочу жити, а не померти через веганську їжу. Знаю, що мама неабияк переживає і хоче, щоб все пройшло ідеально, і я дуже сподіваюся, що все буде саме так. Хоч би як нам не подобалася наречена брата, але якщо він з нею щасливий, то треба впізнати її ближче і спробувати потоваришувати. Це я, мабуть, із Тасею переспілкувалася. Проводжу по маківці в пошуках німба. Ні, не виріс.

— Навіть погода плаче, — відпускаю жарт у бажанні розрядити атмосферу, але мама моїх веселощів не поділяє.

— Припини, Аріно. Нам усім потрібно налаштуватися на гарний лад.

Ми ставимо на стіл останній салат із креветками і якраз встигаємо переодягнутися з домашніх костюмів, що пропахли кулінарними шедеврами, в більш ошатний одяг, коли у двері дзвонять.

Саша вдягнута у білу сукню з надто, на мій погляд, глибоким декольте, а Влад — у штани з білою сорочкою. Виглядають непогано, але якось картинно, чи що. Або це все моя саркастичність.

Мама посміхається у всі тридцять два, батько голосно вітає новоспечених молодих, я ж виходжу останньою, щоб дати батькам час прийняти гостей першими. Цьомаю брата у щоку, вітаюся з вівцею... тобто просто Олександрою, і ми, всоте обмінявшись люб’язностями, нарешті розсідаємося. Застигаю в очікуванні феєрверку з боку супутниці брата, проте вечеря минає напрочуд добре. У Влада з Сашею піднесений настрій. Вона зі скромною усмішкою демонструє обручку та приймає компліменти. Після, узявши слово, дякує нашій родині за такого супутника життя, а потім дістає зі своєї сумочки конверт, самостійно відкриває його та віддає мамі гарне запрошення на весілля, розраховане на нас усіх.

І ось це подібно до пострілу. Батько очікував, що Влад представить нам Сашу як наречену, а тут здрастуйте, вже й запрошення на весілля готове. За столом повисає пауза. Незручна для нас, тому що Олександра посміхається немовби нічого й не було. Але от що підозріло, приголомшеним виглядає навіть Влад.

— Вітаю! За це треба випити, — намагаюся врятувати ситуацію та дати батькам час трохи оговтатися від новини.

Точно німб з’явиться і крила пробиватися почнуть.

Мама з татом після затримки розпливаються в посмішках, хвалять колір запрошення та почерк, яким виведені імена, а також вишукане побажання у листівці, але я бачу, яка бліда мама і як намагається тримати обличчя і не образити молодих тато. І зараз я зла на Влада, як ніколи. Спочатку мені здалося, що брат і сам не знав про задум своєї нареченої, але після того, як накрив її руку долонею і підбадьорливо стиснув…

— У травні… — починає мама, але замовкає, наче відчувши комок в горлі.

— Так, — вигукує моя майбутня невістка, ніби не помічаючи навколишніх кам’яних облич, — ми не віримо в усі ці «травень — місяць оманливий, немає справжнього тепла, так і у стосунках омана буде!», дурниці якісь! Хочемо якнайшвидше стати сім’єю, правда, коханий?