Розділ 1. Технічна перерва у серцебитті. Іронія долі

(Лог-файл симуляції №42_Start)

[СИСТЕМНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ] Статус: Гібернація активна. Об'єкт: Колоніст Бондаренко А.С. Рівень синхронізації з нейромережею: 98% -> 12% (Критичне падіння). Помилка: Аварійне роз'єднання свідомості з віртуальним аватаром. Причина збою: Логічний парадокс "Круасан Шредінгера". Дія: Запуск протоколу "Позапланова смерть".

Смерть не прийшла з косою. Вона не прийшла в чорному балахоні й навіть не постукала у двері кістлявим пальцем. Смерть прийшла у вигляді шматочка мигдалевого круасана, купленого по акції в "Сільпо".

Артем саме гортав стрічку новин, допивав каву, коли Всесвіт вирішив, що його ліміт на споживання кисню вичерпано. Він кашлянув. Потім ще раз. Крихта, замість того щоб слухняно провалитися у шлунок, вирішила дослідити його трахею. Артем спробував вдихнути, але організм видав помилку "404: Повітря не знайдено". Він схопився за горло, перекинув чашку з кавою на нові джинси (о, це була трагедія!) і спробував встати. В очах потемніло. Серце зробило гучний удар об ребра — БАМ! — наче хтось грюкнув дверима в порожньому коридорі, а потім настала тиша. Дивна, ватна тиша. І звук. Тонкий, ледь чутний звук, схожий на те, як рветься перетягнута гітарна струна десь усередині потилиці. Дзень!

[СИСТЕМНИЙ КОМЕНТАР] Увага: Втрачено з'єднання з фізичним носієм. Перехід у режим: "Спостерігач" (Spectator Mode). Обмеження: Взаємодія з об'єктами заблокована. Текстури переведені в режим "Ghost".

Це розірвалася срібна нитка, що тримала його дух у тілі. Але Артем, звісно, про це не знав. Він знав лише те, що йому раптом стало дуже легко. Горло більше не дерло. Кава не пекла ногу. Він зробив глибокий вдих.

— Фух, — видихнув Артем, витираючи чоло. — Ледь не здох через цю дурну випічку. Треба писати скаргу виробнику. Тісто занадто сухе.

Він обернувся, щоб подивитися, чи не забруднив крісло кавою. І завмер. Крісло було забруднене не лише кавою. У кріслі сидів Артем. Тобто, якесь тіло, підозріло схоже на Артема, розвалилося в неприродній позі: голова відкинута назад, рот напіввідкритий, а на футболці з написом "Make Art, Not War" розпливалася коричнева пляма. Очі тіла дивилися в стелю скляним, байдужим поглядом, який буває тільки у дохлої риби на Привозі або у людей в метро о восьмій ранку.

— Ей? — покликав Артем, відчуваючи, як по спині пробіг холодок. — Це що за пранк? Де камери?

Він озирнувся. Кухня була та сама: немитий посуд у раковині, магнітики на холодильнику, сонячний промінь на підлозі. Але все виглядало якимось... тьмяним. Наче хтось викрутив налаштування яскравості монітора на мінімум. Артем простягнув руку, щоб штурхнути себе-сидячого в плече. — Вставай, придурок, це не смішно. Його долоня пройшла крізь плече тіла, не зустрівши жодного опору. Відчуття було таке, ніби він засунув руку в густий, холодний туман. Він відсахнувся, дивлячись на свою руку. Вона була напівпрозорою. Крізь долоню він бачив візерунок шпалер.

— О ні, — прошепотів Артем. — Ні-ні-ні. Тільки не сьогодні. У мене дедлайн по проєкту о третій. Я не можу померти, я навіть кредит за айфон не закрив!

Він почав гарячково махати руками перед обличчям свого тіла, намагаючись привернути увагу. — Агов! Системо! Перезавантаження! Я вимагаю адміністратора! Це глюк матриці! Я читав про це на Reddit, це просто сонний параліч, так? Але тіло мовчало. Воно, здавалося, вже почало втрачати людські риси, перетворюючись на звичайний предмет інтер'єру, як стілець чи шафа.

Раптом Артема пронизала жахлива думка, страшніша за саму смерть. Він кинувся до комп'ютера, який все ще світився на столі. — Історія браузера! — закричав він, намагаючись натиснути на мишку. — Я не почистив історію! Якщо мама побачить, що я гуглив "як зрозуміти що твій кіт планує вбивство" і "чи можна їсти прострочений майонез", я помру від сорому вдруге! Його пальці проходили крізь клавіатуру, не натискаючи жодної клавіші. Він був у полі фантомів — безтілесний, безсилий і абсолютно смішний у своїй паніці.

— Це якась помилка, — бурмотів він, проходячи крізь стіл туди-сюди. — Технічна перерва. Зараз все полагодять. Я просто почекаю. Десь тут має бути світло в кінці тунелю чи хоча б табличка "Вихід".

Але світла не було. Лише муха, яка байдуже сіла на носа його трупу і почала чистити лапки. Їй було глибоко начхати на трагедію Артема.