ПРОЛОГ: Анабіоз і Брехня в інструкції

Кажуть, що у барокамері під час міжгалактичних перельотів сни не сняться. В інструкції до кріо-капсули так і написано: «Повне припинення мозкової активності. Абсолютна темрява. Ви прокинетесь на новій планеті так, ніби просто кліпнули очима».

Так от, це нахабна брехня. Сняться, ще і як. І я скажу вам: це цілком реалістичне кіно, яке можна переглядати всі три з половиною роки польоту до сектору Альфа-Центавра. Тільки жанр у цього кіно дивний. Не бойовик, не порно і навіть не документалка про природу. Це був абсурдний артхаус про мою власну смерть.

— Пульс стабілізовано. Рівень кортизолу в нормі. Виведення з гібернації завершено.

Механічний голос ШІ корабля «Надія-4» вирвав мене з в'язкого, сірого туману. Кришка капсули з шипінням від’їхала вбік. В ніс ударив різкий запах реальності. Я спробував сісти, але м’язи нагадували желе. 

— Не різко, колоністе Бондаренко, — пролунав над вухом жіночий голос. Холодний, професійний, з нотками легкої втоми. — Ваша нейросистема ще синхронізується.

Я підвів очі. Над капсулою стояла Вона. Доктор Марта Корманська. Головна Техно-Психологиня місії. У своєму бездоганному білому комбінезоні, з планшетом у руках і поглядом, який міг би заморозити двигуни корабля. Ті самі очі. Той самий пучок волосся. Той самий запах ментолу й антисептика.

— Марта... — прохрипів я, відчуваючи дежавю такої сили, що мене ледь не знудило. — Ти була там. Ти... ти хотіла перетворити мене на фікус.

Вона вигнула ідеальну брову, не відриваючись від екрана планшета. 

— Галюцинації після розконсервації — це норма, Артеме. Ваш мозок намагався структурувати інформацію під час сну. Що ви бачили?

— Я помер, — видихнув я. — Я подавився круасаном. І там була ти. Ти була Інспектором Небесної Канцелярії. Ти кричала на мене за те, що я не засвітив енергетичні вузли.

Марта на мить завмерла. Її пальці зупинилися над екраном. 

— Цікаво, — пробурмотіла вона, і в її голосі промайнуло щось схоже на... зацікавленість? — Центральний Комп'ютер зафіксував аномальну вібрацію у вашому нейроконтурі. Схоже на вірусний код, що самостійно згенерував сценарій симуляції.

Вона розвернула планшет до мене. На екрані бігли рядки коду, графіки та відеофрагменти. Але це були не просто дані. Це був запис мого сну. Ось я, напівпрозорий, стою посеред своєї квартири. Ось я сварюся з якимось лемуром у жилетці. Ось я хапаю Осяяну Печатку.

— Система візуалізувала підсвідомі страхи та архетипи, — сухо пояснила Марта. — "Небесна Канцелярія" — це проєкція корабельної бюрократії. "Сутності" — це віруси в системі життєзабезпечення. А я... ну, вочевидь, ваш мозок обрав мене як образ Супер-Его. Наглядача.

— Ти була моїм персональним пеклом, — зізнався я, намагаючись посміхнутися.

— Я ваш психолог, Бондаренко, — відрізала вона, повертаючи планшет собі. — І, судячи з цих логів, у вас серйозні проблеми з прийняттям відповідальності. Ми будемо це вивчати. Я зберегла весь цей файл.

Вона натиснула кнопку. На екрані висвітився напис: «ЗАВАНТАЖЕННЯ АРХІВУ: ФАЙЛ #42. БЮРОКРАТИЧНИЙ КОД».

— Хочете подивитися, що ваш мозок на генерував за три роки? — запитала вона з ледь помітною усмішкою. — Це... повчально.

Я кивнув. 

— Давай. Тільки скажи чесно: там, у кінці, я таки отримав Довідку про Спокій?

— Спокій нам тільки сниться, — відповіла Марта реальна, і це прозвучало точнісінько як фраза Марти-Інспекторки.

Екран спалахнув. Почалося відтворення.