Глава 8

Шкільні коридори мають власну, специфічну акустику. Вони ідеально проводять звук кроків, дзвінки та, найголовніше, плітки. ИУ вівторок зранку Ліна та Ілля вперше відкрито переступили поріг школи разом. Вони не трималися за руки, але йшли пліч-о-пліч, порушуючи те невидиме правило соціальної ієрархії, яке роками вибудовував Влад. І школа відреагувала миттєво. Розмови стихали, щойно вони наближалися до чергової зграйки учнів, і спалахували з подвійною силою за їхніми спинами. Ліна краєм ока спостерігала за Іллею. Вона бачила, як напружилася лінія його щелепи, як він ледь помітно стиснув кулаки, ховаючи їх у кишені куртки. Його старі рефлекси кричали «сховайся, стань невидимим», але він вперто тримав підборіддя піднятим. Ліна ніби випадково хитнулася в його бік, так що їхні плечі на мить зіткнулися у щільному потоці людей.

— Дихай, Воронов, — ледь чутно прошепотіла вона, не дивлячись на нього. — Вони просто масовка.

Ілля повільно видихнув, і його плечі трохи опустилися.

— Знаю. Просто масовка сьогодні якась занадто галаслива.

Справжнє випробування почалося на четвертому уроці – історії. Влад та його компанія сиділи на задніх партах, утворивши свій звичний бастіон. Ілля сів за свою парту в середньому ряду, діставши конспект. Ліна сиділа біля вікна, уважно стежачи за ситуацією. Учитель відвернувся до дошки, записуючи тему. Тієї ж миті щось із глухим стукотом вдарилося об спину Іллі і впало на підлогу. Це була зібгана в тугу кульку сторінка із зошита. Зіркою екрана позаду був Макс, який гиденько хіхікав, а Влад дивився на Іллю з викликом хижака, який чекає, що жертва опустить очі і мовчки підніме сміття. Але Ілля не опустив очі. Він повільно повернувся. Його обличчя залишалося абсолютно спокійним, але в очах з'явився той самий холодний блиск, який Ліна бачила, коли він аналізував речі в Бюро.

— Владе, — голос Іллі не був голосним, але в тиші класу прозвучав напрочуд чітко. — Я розумію, що концепція прямого ходіння та використання дрібної моторики для тебе ще нова, але спробуй докидати своє сміття до урни. Еволюція, Владе, процес повільний, але ти маєш старатися.

У класі запанувала мертва тиша. Хтось на передній парті тихо пирхнув. Влад почервонів так стрімко, ніби його ошпарили окропом. Він відкрив рота, щоб відповісти якоюсь грубістю, але слова Іллі, просякнуті чистою, рафінованою лініною іронією, збили його з пантелику. Проти гумору і абсолютного спокою його звичні методи не працювали. Учитель обернувся на шум, і Владу довелося злобно прошипіти щось собі під ніс і відкинутися на спинку стільця. Ліна зловила погляд Іллі і непомітно показала йому великий палець. Він відповів їй ледь помітною, але переможною усмішкою. Після уроків Бюро загублених речей здавалося Ліні найбезпечнішим місцем на землі. Ілля затримався у вчительській: його просили допомогти перенести якісь карти, тому Ліна прийшла першою.

Вона встигла лише зняти кардиган і повісити його на спинку стільця, коли двері підсобки різко, з гуркотом відчинилися, вдарившись об стіну. На порозі стояв Влад. За його плечем маячив Макс. Простір миттєво зщулився. Повітря стало густим і важким. Влад обвів поглядом комірчину, кривлячи губи в презирливій посмішці.

— То ось де наша нова місцева еліта проводить час, — протягнув він, роблячи крок усередину. Його черевики залишали брудні сліди на вимитому лінолеумі. — Смітник. Як символічно.

Ліна не відступила ні на крок. Її серце забилося швидше, але вона свідомо розслабила плечі, схрестивши руки на грудях.

— У тебе топографічний кретинізм, Владе? — холодно запитала вона. — Чоловічий туалет, де ти зазвичай самостверджуєшся, на другому поверсі.

Влад примружився. Він підійшов до столу і безцеремонно взяв коробку з написом "Загублені амбіції".

— Яка зворушлива маячня, — він демонстративно перевернув її. Поламаний циркуль, старі ручки та чиїсь шпаргалки з брязкотом посипалися на підлогу. Макс на задньому плані гигикнув.

Ліна не здригнулася. Вона не стала кричати чи кидатися збирати речі. Замість цього вона спокійно дістала з кишені джинсів телефон, розблокувала його і навела камеру прямо на обличчя Влада.

— Продовжуй, — спокійно сказала вона. — Мені якраз не вистачало відеоматеріалів для директора про вандалізм та дрібне хуліганство на території школи. Посміхнися, Владе. Покажи свій найкращий профіль.

Влад завмер. Камера телефону це було те, чого він боявся. Це був доказ, який не можна було «переконати» мовчати кулаками. Він люто блиснув очима, роблячи крок до Ліни, щоб вибити телефон.

— Не смій її торкатися.

Голос пролунав від дверей. Спокійний. Низький. Небезпечний. Влад різко обернувся. Ілля стояв на порозі. Він не кричав, не стискав кулаки для бійки. Він просто стояв там, перекриваючи їм вихід. І в його позі було стільки впевненості, що Макс інстинктивно зробив крок назад.

— О, захисник прийшов, — спробував зберегти обличчя Влад, але його голос прозвучав трохи менш впевнено. — Що, знову будеш розумними словами кидатися?

Ілля повільно зайшов у кімнату, наблизившись до Влада впритул.

— Ні, Владе. Я буду говорити зрозумілою тобі мовою. Ти прийшов сюди, перевернув сміття і намагався налякати дівчину, бо сьогодні зранку зрозумів, що ти більше нічого не контролюєш. Тобі страшно. Ти виглядаєш жалюгідно, коли боїшся втратити свою «свиту».

— Закрий пельку! — гаркнув Влад, але його очі бігали.