Минуло кілька днів.
Міра нарешті почувалася добре. Температура давно минула, кашель майже зник, а сили поступово поверталися. Вона вже могла спокійно займатися своїми справами, хоча Леон, схоже, мав власне уявлення про її одужання.
— Ти впевнена, що тобі не холодно?
Міра підняла очі від чашки чаю.
— Леоне, у кімнаті тепло.
— Просто питаю.
— Ти запитував це десять хвилин тому.
— І що? За десять хвилин температура в кімнаті могла змінитися.
Вона не стримала усмішки.
— Знаєш, здається, я вже починаю сумувати за своєю хворобою.
— Не смій навіть жартувати про таке.
Леон поставив перед нею тарілку з нарізаними фруктами й сів навпроти.
— Ти сьогодні вже снідала?
— Так.
— Нормально?
— Леоне!
Він усміхнувся, явно задоволений її обуренням.
— Добре. Більше не допитуватиму.
Міра похитала головою, але в її погляді було стільки тепла, що Леон мимоволі затримав на ній очі.
Йому подобалося піклуватися про неї. Навіть якщо іноді Міра вважала його надто нав'язливим.
Та сьогодні вони нарешті могли повернутися до того, що залишили незавершеним.
До пошуків.
За деякий час вони розклали на столі документи, які зібрали раніше.
Леон переглядав записи, а Міра уважно вивчала старі листи.
— Здається, ми пропустили дещо важливе, — промовила вона.
— Що саме?
Міра підсунула до нього один із документів.
— Подивись на дати. Ми весь час зосереджувалися на листуванні Деніела та Елізи, але тут є ще один проміжок. Майже пів року, про які немає жодної згадки.
Леон нахилився над паперами.
— Ти права.
— І ще дещо. Після цього періоду почерк у документах змінюється. Наче записи робила інша людина.
Він уважно порівняв два аркуші.
— Можливо, хтось продовжив вести документацію замість попереднього власника.
— Або навмисно переписував історію.
На кілька секунд запала тиша.
Леон відклав папери й дістав блокнот.
— Треба перевірити, хто мав доступ до родинного архіву в той час.
— І чи залишилися інші копії документів.
— Саме так.
Міра повернулася до листів. Один із них був складений удвічі, а на звороті виднівся майже непомітний напис.
Вона обережно розгорнула аркуш.
— Леоне…
У її голосі з'явилося щось нове.
— Що знайшла?
— Тут є ім'я. Раніше я його не помічала.
Він підійшов ближче.
На звороті листа було написано лише кілька слів:
«Якщо колись правда відкриється, шукайте того, хто зберігав копії».
Леон перечитав фразу двічі.
— Хтось знав, що документи можуть зникнути.
— І залишив нам підказку.
Він подивився на Міру.
— Схоже, наші пошуки ще далекі від завершення.
Міра обережно поклала лист на стіл.
— Тоді не будемо втрачати часу.
Леон усміхнувся.
— Тільки спочатку доп'єш чай.
— Ти серйозно?
— Абсолютно. Я щойно пережив твою хворобу й не збираюся проходити через це вдруге.
Міра засміялася.
І Леон зрозумів, що скучив за цим звуком набагато більше, ніж готовий був зізнатися.
Але старий лист лежав між ними, нагадуючи: минуле ще не розповіло всіх своїх таємниць.