Розділ 1

Хелісон Яріс Вуд задоволено згасила основне освітлення в бюро, залишивши парочку магічних світильників, й рушила на вихід. Робочий день завершився й можна було з чистою совістю йти святкувати День народження Нового Сонця, що святкувався двадцять п’ятого дня останнього місяця року. А вдома на неї вже очікувала святкова вечеря, приготована фамільяром Тайкурі й домовичкою Арі. Й Хелісон дуже сподівалась, що та компанія нічого не спалила, як це було минулого року, коли вони посварились з приводу вибору страв.

Та не встигла вона взятись за дверну ручку, як та смикнулась, й до бюро, ледь не збиваючи з ніг хазяйку, влетіла розхристана дівчина. Каптур, видно, давно вже злетів з її голови, й волосся було добряче припорошено снігом. Плащ-накидка, підбитий магічним хутром, розвівався крилами здоровецького птаха, при струшуванні яких сніг обсипався чималеньким шаром, вкриваючи сяючий чистотою поріг. А варто було неочікуваній відвідувачці пристукнути ще й чобітками, як площа чистоти значно зменшилась, а відчуття неспокою в душі Хелісон значно збільшилось.

– Ви маєте мені допомогти! – з розпачем в голосі вигукнула незнайомка, хапаючи хазяйку бюро, котра була аж ніяк в не меншому розпачі, за руки. – Тільки ви можете врятувати моє життя!   

Хелісон злякано витріщилась на неї:

– Здається мені, що ви помилились адресою. Порятунком життя займаються через вулицю.

– Ні-ні-ні-ні-ні! – вискнула та, вчепившись в зап’ясток Хелісон так, ніби вона в цей момент тонула, а її намагались відчепити від рятівної руки й втопити. – Саме ви! Ви маєте повернути мені мій втрачений момент! Тері* Вуд! Благаю вас! Це момент всього мого життя був! Я лиш на мить відволіклась… – дівчина сльозливо блимнула очима, – …і він зник…

– Хто? – в кінці дня метикувати було досить складно й натяки Хелісон вже не розуміла.

– Момент! – мало не на вухо вигукнула їй дівчина. – Найголовніший момент мого життя!

– Та з чого ви взяли, що він того вартий?! – й собі вигукнула Хелісон, знаючи, як часто люди ганяються за дріб’язком, котрий потім виявляється їм абсолютно непотрібним.

– Я це відчула! Ось, – незнайомка ляснула себе в груди, – всім серцем!

Хелісон розпачливо застогнала: з подібним вона вже не раз стикалась, а потім виявлялось, що всім серцем людина хотіла всього лиш побачити слід равлика! Бо їй, бачте, здалось, що вона проґавила найважливіший в її житті момент! Ну, головне, що платили за пошук. Але ж не у святковий вечір!

– Послухайте, – спробувала ще раз достукатись до співчуття відвідувачки Хелісон, – ви навіть не зрозуміли, чи відчули щось насправді!

Незнайомка втупилась в неї ображеним поглядом: з вій крапали чи то сльози, чи розталий сніг, губи тремтіли, а щоки, розчервонілі з морозу, поступово блідли:

– Я знаю, що я відчуваю! І знаю, що цей момент був найважливішим в моєму житті!

Таке враження, що всі знали про слабкість хазяйки бюро: чужий розпач, замішаний на сльозах. Ну, а її розпач від зіпсованого святвечора нікого не цікавив. Розвернувшись й приховуючи своє важке зітхання, Хелісон попрямувала до столу. Витягнувши з шухляди стандартний бланк з вже проставленою на ньому магічною печаткою, вона простягнула його незнайомці:

– Тоді, підписуйте! І врахуйте, що вам доведеться доплатити за понаднормову роботу.

– Я згодна! – навіть не читаючи, підмахнула папір дівчина.

– Емм… – Хелісон ошелешено дивилась на підпис, намагаючись розібрати ім’я: – Тері Вайолі. Ви зараз погодились на пошуки моменту, котрий може виявитись насправді неважливим, але вам доведеться сплатити за пошукову роботу в повному обсязі, – дівчина вирішила все ж озвучити всі можливі ризики для клієнтки.

Та окинула її таким поглядом, що, якби він мав магічну силу, то хазяйка бюро зараз зменшилась би до віку п’ятирічної вередливої дівчинки, яку треба було б поставити до кутка. Але, на щастя, куток їй давно не загрожував.

– Я ж сказала, що згодна! – гордо смикнувши головою, замовниця одразу ж виклала на стіл десять золотих монет й підвелась зі стільця, очікувально подивляючись на двері бюро.

Розуміючи, що святкова вечеря до її повернення встигне десять разів захолонути, вкритись кригою, відтанути й знов захолонути, після чого її з чистою совістю зжере та тепла компанія, Хелісон приречено зітхнула й рушила на вихід:

– Показуйте, де місце вашого втраченого моменту.

*Тері/тер - шанобливе звернення до жінок/чоловіків у цьому світі.

Вітаю, любі читачі!

Це оповідання пишеться в рамках флешмобу "Адвент-календар 2025". Автори з усіх сил стараються піднести ваш настрій напередодні свят, і я разом з ними)) 

Приємного всім читання й мирного неба над головою!