Акт 14: Усе більше таємниць

     Нелюди, що з'явилися, як прийнято вважати, у "Вавилоні", ні з чим не порівняне лихо. Їхня тяга до крові була схожою на традиції східної Європи, тому вони прозвані "вампірами". До того ж, вони мали містичні червоні очі. Кажуть, що ці очі давали їхньому власнику можливість взаємодіяти з "світовою формулою", формулою всього сущого. Втручаючись у роботу формули та переписуючи її, вампіри створили феномен, який можна назвати "магією". Вона не обмежувалася зміною та посиленням власних тіл. Вампіри сильніше, як розповідають, могли створювати лід чи полум'я з нічого. Люди боялися цієї сили... І церква оголосила вампірів "єретиками, що відхилилися від істин світу, створеного Богом". Тоді люди й почали полювання на вампірів.

***

     "Та що ж це таке? Нудить, жар, голова обертом, очі пекуть... Не пам'ятаю що б мені так хоч колись було погано. Ще й чиїсь крики для повної колекції..... Ооооо... Почало підпускати. Все, це останній раз, коли я йду з ними!''

   Почавши вже трохи приходити до тями, я побачила таку картину: Ванітас з блідим обличчям за ґратами та виразом "що тут відбувається?", перед ним Роланд, що плаче та бурмоче, та осторонь Ной приходить до тями.

- Розуй очі, Ванітасе! Якщо ти відвернешся від світла, слова Господа не досягнуть серця твого! Почуй мене раніше...

- Та замовкніть вже! - крикнула я, ледве піднімаючись на ноги. - Мене вже починає нудити від всього цього. Слухай сюди, не всі вампіри монстри, як вважає церква, та й у принципі все людство. Так, залишилися ще такі гнилі особини, але вони не перейдуть межу, якщо їх не провокувати. Люди та вампіри отримали багатовіковий досвід. Втрати обох сторін були великі і знову на війну ніхто не наважиться. Якщо звичайно, цей хтось не повний придурок. І я з впевненістю можу сказати, що присутній тут вампір не бажає зла людині!

- Вампіри завжди будуть говорити про світ, у тіні точачи свої ікла, - сказав Роланд, розгортаючи свою зброю.

- Мені вже острорпіло повторювати! Я. НЕ. ВАМПІР! - відповіла я. Але мене ніхто вже не слухав. Мисливець миттю опинився поряд зі мною. Ось тільки є одне ВЕЛИЧЕЗНЕ але. Я бачу його рухи. Як у сповільненій зйомці.

- Що за чортівня? - прошипіла я, ухиляючись від атаки Роланда. Вестибулярний апарат ще не прийшов у норму, тому моя голова знову почала кружляти та оя смачна вечеря проситися назовню. Але я маю його відволікти, поки Ной приходить у норму, а Ванітас намагається вибратися.

   Але одного здивування на день мало. Все дуже швидко прийшло в норму і тепер вже я почала потроху атакувати. Ну, як сказати, як у кіно бачила, так і намагаюся повторити. Удар рукою, ногою тощо. Словом, як вмію, так і верчу. Ні, а на що ви очікували, що буде екшен? Я не головний герой, в якого на межі життя та смерті прокидаються сили. Я проста студентка, яка з фізичної підготовки може похвалитися трохи більшою витривалістю, ніж у середньої людини, яка важлива у волейболі. Чи все-таки головний? Знайшла час думати! Мене тут вбити намагаються, а я думаю, чи є в мене надздібності.

   Поки я міркувала, не помітила, як підлога перетворилася на гору каміння. Це з якою силою треба вдарити, щоб камінь так роздробити. Жах. І я зараз б'юся з людиною, яка це зробила. Хлопці, ви де!

    Згадай промінчик, ось і сонечко. В моєму випадку два сонечка. У той час коли мисливець в котрий раз замахнувся на мене, а я готова ухилитися, мої партнери допомогли блокувати з обох боків удар.

- Ви щось довго, - сказала я, ставши між ними, трохи позаду.

- Але ж встигли, - відповів Ванітас.

   Роланд якраз у цей момент розпочав серію атаку. Впустила момент, коли він розклав свою зброю на кшталт батога з шипами. Ванітас блокує удар, а Ной буквально бере його й відкидає вбік. Прям у стінку, що той впав і... Ми скористалися моментом і втекли. Так так. Я вже уявляю цю гнітючу ауру смерті від них. Жах. Я навіть не помітила, як почала бігти швидше за хлопців. І якби вони не схватили мене позаду, то я поцілувалася б зі стінкою. Хоча й перспектива лежати на підлозі не дуже приваваблює, бо ми всі впали на спини.

- Ми ще довго тут лежатимете або ми продовжимо наш шлях, - вирішила перервати тишу, яка повисла між нами. Вийшло так, що я лежу посередині, ліворуч Ванітас, а праворуч Ной. І тут мене хтось ударяє по голові, а потім чую, як і Ванітасу дісталося. Я впізнаю цю сцену, але... Навіщо мене?!

- А мене за що? - запитала я, підводячись і потираючи голову.

- Аааай! - заволав Ванітас.

- Слухайте, - почав Ной, - і що саме ви намагалися зробити?

- Що? - запитали одночасно я і Ванітас.

- Я питаю, НАВІЩО ВИ НАМАГАЛИСЯ МЕНЕ ЗАХИСТИТИ! - перейшов на крик Ной.

- Я зробив це, бо знав, що той чоловік мене не вб'є, - відповів Ванітас.

- А я просто втрутилась і все. А що не так? Ніхто ж не помер.

- Все не так! - продовжив Ной. - Я й раніше замислювався над цим, але зараз... Ви надто безвідповідально ставитеся до власних життів! Ви - люди. Один невірний крок і ви покійники, не те що ми вампіри. Будь-ласка, не забувайте, що ви слабкі!

     Вдарив по хворому. Я вже ніби згадувала, що я не люблю бути тягарем і завжди мені потрібно щось робити? Але його слова мають аргумент. Я не замислюючись кинулась у бій, при тому, що я не вмію битися, ще й під час бою відволіклася. Так що він має право так говорити, але... Говорити, що людина слабка і від одного подиху вітерця її знесе?! Та ми самі щойно втекли від людини, яка мало на той світ усіх нас не відправила!