Акт 8: Бал-маскарад

 Я з Ванітасом зайшли до карети. Домі люб'язно позичила нам костюми. Чорниш вирішив причепуритися піратом. Пов'язка на праве око, червоний кардиган та все по дрібниці. Мені ж впало в очі простеньке плаття. Біла блузка з пишними рукавами та високим коміром. Чорний сарафан з візерунками квітів та сузір'їв. Спідниця спереду була розрізана, щоб було видно пишну спідницю. Але вона була єдиним цілим, а не окремими частинами. Довжина доходила до колін.Я взагалі не люблю сукні, але для такого фасону готова зробити виняток. Високі шкіряні чоботи на стрічці та на підборах. Не уявляю, як я буду в них бігати. Ніколи не дружила з підборами. Але більше відповідного взуття до вбрання я не знайшла. Із зачіскою не мудрувала. Просто випустила два передні пасма і два пасма зав'язала ззаду і начепила шпильку-бант. Маску мені підібрала сама Домі. Срібна, що перекриває пів мого обличчя.На подив чи ні, але в кареті виявилося велике дзеркало, і я вирішила оглянути себе. Оглянувши себе і покрутившись біля дзеркала, я все ж таки можу побути трохи дівчиною, ми рушили. Хвилин так через 30-40 ми були на місці. Весь шлях я промовила з Ванітасом про прокляття та вампірів. Ной теж хотів до нас приєднатися, але Домі одразу вела його у свою розмову. Коли ми вже вийшли з карети, я мало не вдарилась щелепою об землю. Такої розкішної будівлі я ще не бачила. Величезне, висотою під п'ятиповерхівку, хоч я нарахувала лише три поверхи. Швидше внаслідок високих стель. Від цієї пишноти не могла очей відірвати, тому Ванітасу довелося вести мене за руку, адже якщо я знову вріжуся в когось або наступлю на ногу, то біди не оминути. Ми зайшли до головної зали й тут мене понесло. Я відчепилася від Ванітаса і почала, буквально, пурхати скрізь. Вже справа мистецтва — це мій наркотик. Не можу повз пройти краси, не вивчивши її та не зрозумівши, чи робив людина це з душею, чи за гроші. Ну чи вампір. Хтось скаже, що різниці немає, що за гроші людина зробить усе на найвищому рівні. Але в мене був, так би мовити, ментальний зв'язок із предметами. Я відчувала їх. І це почуття було насолодою для мене. За своїм захопленням я не помітила, як почався вальс. Але мені було байдуже. Не люблю танцювати та й не вмію. Відтоптую лише комусь ноги та й годі. Але зараз не про це. У всіх були просто шикарні вбрання. Я на їхньому тлі здавалася ''дешевою'', чи що. Я хотіла не виділятися, але вийшло з точністю і навпаки. Всі тільки дивилися на мене. Чи то їм моє вбрання не подобається, чи вважають за дурну, яка оглядає кожен куточок, не зрозуміло. У натовпі танців, я помітила Ноя та Домі. 

"Все ж вони чудова пара. Треба з Ванітасом обговорити план про їхнє зближення. Потрібно ж поєднувати приємне з корисним", - з цими думками я пішла кудись, де було менше народу. І там я натрапила на Чорниша. Він показував фокуси маленькій вампірці. Це так мило виглядає(≧▽≦). Конче захотілось до нього приєднатись, але мені не дали.  Хтось мене схопив за руку. Розгорнули, взяли одну мою руку у свою, а іншу поклали собі на плече та свою мені на талію. Це виявився якийсь аристократ-вампір. Одягнений у строгий костюм, без непотрібного, а на обличчі – маска дракона. Я трохи злякалася.

- Чому така гарна мадмуазель стоїть тут одна? Чи не складете мені компанію в танці? - Запитав загадковий незнайомець приторно-солодким голосом. Мені аж блювати захотілося.

- Вибачте, мсьє, але я з малознайомими не спілкуюся, що тут говорити про танець. Та і я не танцюю, - вирішила якнайшвидше його позбутися. Але той лише міцно тримав мене і почав кружляти в танці. Я навіть не знаю фундаменту танців, а він повів мене в танець. Що у такому випадку робити? Правильно, наступати на його ноги. Що я звісно і зробила. Але йому хоч би хни!

- Ви, мабуть, іноземка, раз не знаєте основ вальсу, - вирішив розпочати діалог "Дракон".

"Ні, просто я з іншого світу, де балів вже як століття ніхто не влаштовує", - подумала про себе, але на його слова я лише гидко усміхнулася. Так і продовжувала наступати на його ноги, але все було безрезультатно. Нарешті музика  закінчилась, зробила реверанс і вже хотіла піти.

- Чи не підкаже мадмуазель своє ім'я? 

 Він що, добити мене вирішив? Але я не з того тісті зроблена. Як би позбутися? Вари казанок, вари. Що зазвичай у таких випадках роблять? Може зробити загадкову недоторкану леді? Хоча після цього інтерес навпаки, тільки більше. Ай, була не була. Як там це роблять? Розвертаємось на носочках до нього обличчям, кладемо праву руку до грудей, очі робимо напіввідкритими, слабка посмішка. Світло ідеально падає на мене ззаду. Ще й пил, звідкись узявся, заблищав у повітрі. Словом, фантастична аура, якраз для такого.

- Пробачте, мсьє, але я хочу залишити в таємниці свою особистість. Якщо так хочете  дізнатися, то змусьте мене розповісти. Але спочатку знайдіть відповідь на питання: ''Що складніше за час і легше за туман, і завжди йде вперед, але ніколи не йде назад?" Бажаю успіхів, містере Дракон, - він, м'яко кажучи, був у шоці від мого шоу. Я скористалася моментом і втекла. Вибігла до коридору, там менше люду, а точніше взагалі нікого не було. Я зітхнула з полегшенням. Попереду, буквально десь за три метри побачила Ноя. Він оглядав якусь штуку. Я почула, як він сам собі сказав, що хтось загубився. Я вирішила підійти до нього, адже обіцяла захистити кожного. Та і його одного залишати небезпечно.

- Гей, Ной, почекай! - крикнула і підбігла до хлопця. Той спочатку трохи здригнувся і напружився, але коли обернувся, розслабився.

- А, Софіє, це ти, - більше скидалося на твердження, ніж питання.

І раптом згадала, що він має зіткнутися з Лукою. Я швидко проскочила повз Ноя і вже на мене налетів цей хлопчина.

- Ой, перепрошую, - перепросив Лука.

- Нічого страшного, адже це я не бачила, куди йшла, - знімаючи маску сказала хлопцеві.

– А? Це ж ти? Та "ясновидюща"! Що ти тут робиш?! І ти теж?! - він по черзі питав то мене, то Ноя. - Тільки не кажіть, що переслідуєте нас?!

- Ні, я... - швидше промимрив Ной.