Акт 5: Я не витримаю його!

- Може, розкажеш, як облаштований ваш світ? А то якось нечесно, за наш знаєш, а ми за твій - ні,- почав Ванітас.

- Що в моїй розповіді тобі було не зрозумілого. Схожі наші світи. Тільки без вампірів - з підвищеним голосом відповіла йому.

- Так не цікаво. Ти сказала, що ти з МАЙБУТНЬОГО ІНШОГО СВІТУ, отже, не схожі, - все ще не вгамовувався блакитноокий.

- Ванітас, якщо не хоче, то нехай не розповідає. Може це болюча тема? - заступився за мене Ной.

- Можу розповідь або казку розповісти раз так хочеш, але не більше,- відповіла я Ванітасу

- Це не цікаво. Ну хоча б скажи, з якої ти країни, складно чи що? - поставив руки в молитві та, зробивши щенячі оченята, підлизувався Чорниш.

- Цим трюком мене не візьмеш. І взагалі, шукай уже свого проклятого. Я за вами тільки наглядаю. Шукати скаженого за вас я не збираюся,- викарбувала я і додала ходу.

Данте дав нам інформацію і кажана, який вказує нам дорогу. Як тільки кажан полетів, Ной одразу схопив Ванітаса під пахву, а мене за талію і стрибнув на дах і побіг. Досі дивуюся його силі. Озираюся. Намагаюся сфокусувати свій погляд і знайти щось схоже на скаженого вампіра. Лунає вибух.

- Це прибережний промисловий район. Швидше, Ною! - віддав наказ Ванітас і блондин прискорився. Прибувши на місце, блакитноокий сказав:

- Це Томас Берне, все правильно. Зупини його, Ною!

 Я вказала пальцем на озвірілого:

- Ной, кинь Ванітаса прямо на нього.

- Щоооо?!- тільки й встиг сказати хлопець, як полетів прямо на скаженого і відкинувся в стінку.

- Ви смерті моєї хочете?!- уже знизу почав нас проклинати.

- Вибач, нічого не чути, аж надто ти далеко внизу,- не приховуючи свого переможного обличчя, відповіла йому. Аж надто сильно хочеться його бісити. Але виявилося, що я вже була на землі, а Ной уже схопив проклятого.

- Ною, тримай його міцніше! - вилазячи з руїн, крикнув Ванітас і розкрив свій гримуар. Той засяяв і світло полетіло на Томаса, а потім з'явилися блакитні блискавки

- Електричний розряд. Він тимчасово паралізований. Зараз ми зв'яжемо його і доставимо Орлоку, - почав пояснювати Чорниш. Я в цей час підбігла до постраждалої дівчини.

- З вами все гаразд? - запитала я її, простягаючи руку.

- Дякую,- тихо відповіла вона.

- А, ти, мабуть, подруга Данте, - вірніше затвердив, ніж запитав Ванітас. - Він зрозумів, що за ним стежать, і заманив тебе в безлюдне місце, я маю рацію?

- Так... Дякую, ви врятували мене,- відповіла дівчина.

- Гей, Чорниш, у нас гості,- звернулася я до Ванітаса.

- Я тобі не Чорниш, ясно!

- Напрочуд. Подумати тільки, ти обмежив рухи носія прокляття так швидко..., - пролунав дитячий голос із темного провулка... - Ти "Ванітас", вірно? Я Лука, а її звуть Жанна.

На світло вийшов хлопчик років 9-10 у зеленій шапочці й накидці того самого кольору, а поруч дівчина в білому піджаку та спідниці до щиколоток і короткою накидкою з капюшоном, що приховував її обличчя. А за її спиною була труна. Мене це анітрохи не обурило, адже пам'ятаю, що в ній зброя масового знищення.

- Ви двоє хто? Люди? Вампіри? - запитав Ванітас.

- Вони твоя смерть, якщо їх розлютити, - якщо вже лити сарказм, то поповній, - Ти навіть і не уявляєш, хто перед тобою зараз.

- А? І хто ж? - запитально на мене подивився Чорниш.

- Ми вампіри. Мсьє Ванітас. Не вважайте за зухвалість, але я прийшов до вас, щоб просити про послугу,- почав говорити хлопчик,- Ця книга... Письменна Ванітаса... Ви віддасте мені їх?

- Гей ясновидиця, чого він від мене хоче? - уже мені адресував запитання блакитноокий.

- Ти яким місцем його слухав? Гримуар він твій хоче знищити, брата від прокляття вилікувати треба. І взагалі, досить мене про все питати. Я й так уже багато чого вже наговорила, тепер ні слова не скажу,- зло відповіла йому.

- Звідки... Ти... Знаєш? - з величезним здивуванням запитав Лука в мене.

- Вона знає майбутнє,- за мене відповів Ванітас.- А щодо твого прохання, то ... Ні! Ця книга - не іграшка для діточок на кшталт тебе!

Тут жахлива аура Жанни накрила нас із головою. Навіть я була готова до цього, але все одно притиснулася до спини Ноя.

- Послухай мене, я - лікар! Я використовую силу цих письмен для порятунку вампірів! - почав свою промову Ванітас. - Якщо хочеш врятувати свого брата, відведи мене до нього. Я огляну і вилікую його.

- Прокляття вампіра блакитного місяця - причина страждань мого старшого брата! Відвести тебе до нього? Не будь смішним! - кричав Лука.

- Майстре Лука,- дала про себе знати Жанна. І тієї ж секунди вона наблизилася до Ванітаса і вдарила своєю труною. Пощастило, що Ной встиг відтягнути хлопця від його ж загибелі.

- Жанна?! - крикнув хлопчик.

- Майстер Лука... Подальші розмови марні. Прошу, віддайте мені наказ,- вона почала махати своєю труною. Ванітасу вдалося зняти з неї накидку і тепер можна було побачити її обличчя. Білосніжне волосся під стрижку хлопчика, білі вії та червоні очі (але я то знаю, що вони бурштинові). Лука підбіг до дівчини.

- Мсьє Ванітас. Ви не віддасте нам цю книжку, незважаючи ні на що?.. - запитав хлопчик. На це блакитноокий лише посміхнувся. - Жанна...

- Я знаю. Я постараюся схопити його живим,- відповіла блондинка.

- Чувак, біжи, - це я вже сказала Ванітасу, - якщо життя, звісно, дороге, - той незрозуміло на мене подивився. Кивком голови вказала на Жанну. Вона вже розкрила свою "валізу".

- Будь ласка... Мемуари Ванітаса... Забери їх у нього,- зі злістю крикнув хлопчик.

- Так, ваша високість.

- Червона... Латна рукавичка... Погана справа. Біжимо Ной, Соня! - крикнув Ванітас.

- А я то тут до чого?! - нерозумно запитала, адже мене не повинні чіпати. Я планувала з хлопцем поговорити.

- Ти ж знаєш хто вона!

- Що? - запитав Ной, дивлячись то на мене, то на Чорниша.

- Вона кат лорда Рутвена. Іншими словами, якщо не поквапимось, то вона - ваша смерть із косою. Чорниш тобі детальніше все розповість. А тепер біжімо, щодуху! - вирішила хоч трохи прояснити ситуацію для Ноя, штовхнула його в спину, щоб зрушити з місця. - Біжи, або здохнеш!