Акт 3: Як мені бути?

- А ось і наш герой п'єси, - непомітно для себе, сказала вголос.

- Який герой? - запитав Ной.

- Я сказала це вголос?  Не звертай уваги, я зі своїми тарганами не до кінця розібралася,- намагаючись нічого зайвого не ляпнути, я постаралася відповісти коротко.

- Тарганами?  - перепитав Ной зі здивованим обличчям.

"Все ж ляпнула зайвого", - зло я вже почала думати про себе: - Не звертай уваги.

І тільки зараз я помітила, що він однією рукою тримає мене за талію, а іншою утримує Амелію. 

 "І коли він встиг нас звідти відтягнути. Скільки в ньому сили?"- Але мої думки перервали:

- Я думав, попалася.  Що ти за створіння? - вже до нас звернувся '' головний герой''.

- Можу запитати про те саме, - відповів Ной.

- У мене справа лише до цієї дівчини.  Моя порада - залиш її й зникни.  Вчиниш інакше... Постраждаєш, - з маніакальною посмішкою промовив "Чорниш".

- Я відмовляюся, - викарбував блондин.

 І тут я не помітила, як Чорниш почав атаку, та ще й ножем, а Ной відхилявся з двома дівчатами в руках.

 "Ось це сила. Це і є сила вампіра?"- я була сильно занурена в думки, що не чула про що перемовляються хлопці й коли з'явився "червоний хлопець".  Отямилася тільки в повітрі.  І відразу почала верещати, як скажена:

- Ааааааааааа!!!

Але потім я відчула руку на своїй талії та без сорому притулилася до тіла.  Я звернула увагу на Чорниша, адже той почав сміятися:

- Хахахахахаха... Добре, це було так безтурботно з мого боку!  Поспішити.  Наскільки я бачу... Залишилося мало часу.

Я звернула увагу на Амелію, що повторювала "холодно".  Відразу ж згадала, що вона стане залежною від прокляття.

- Ной, відпусти її та відійди на безпечну відстань, - вказівним тоном звернулася я до хлопця.

– Але їй погано.  Їй треба в лазарет, - віддаючи вампірку чоловікові у формі, блондин повернувся до мене обличчям.  Виразно бачу його червоні очі.  Але не встигаючи я відповісти, як вампірка вже встромила свої ікла в шию Ноя.

- Чорт, про це я хотіла попередити, - я намагалася відірвати Амелію від хлопця, але вона вчепилася в нього мертвою хваткою.  Кров почала просочувати одяг.  Сяк-так вдалося її відчепити.  Але у відповідь ми почули страшний голос, наче голос зі старого дідусевого радіо:

- Мені більше не холодно?.. Мені тепло... Ще... Дай мені більше крові! - після її слів почали з'являтися чорні лози з шипами.  Вони почали нападати на людей.  Я встигла відштовхнути чоловіка, але сама потрапила під атаку.  Побачила, що на мене летить проклятий вампір, заплющила очі готуючись до гіршого.

 "Ось тобі й сон! Після цього я повинна прокинутися!"- але болю не було.  Переді мною стоїть Ной, утримуючи Амелію і намагаючись її напоумити.  Очима намагаюся знайти "недо-героя" і не витримавши, кричу з усієї сили:

- Ванітасе, допоможи! - у цей момент  не усвідомлювала, що роблю.  Мене не хвилювало, що так розкрию себе, що введу в оману, що знаю Ванітас врятує, просто слідувала інстинкту.

-Я засмучений.  Тепер бачиш?  Я казав тобі, що ти постраждаєш.  А ви, мадмуазель, звідки мене знаєте? - з неприємною інтонацією для мене говорив спадкоємець блакитного місяця.

- Та яка різниця!  Просто поверни її справжнє ім'я і потім розпитуватимеш! - ледве тримаючи свій гнів, відповіла Ванітасу.  Той глянув на мене очима по п'ять копійок і засміявся.

- Добре, врахуй, ти мусиш мені все розповісти ~ - сказав мені з незрозуміло притамною інтонацією, що я мало не блякнула.

- Осквернене ім'я... Еглантина, в'язниця з колючок, - каже він це вже проклятою чи самому собі.

- Осквернене... Ім'я?.. - запитав Ной.  Його рана все ще кровоточила.  Якби не лози, я допомогла б йому.

- Так ми називаємо те, що залишилося від справжніх імен, уражених недугою, - пояснив Черниш.

- Справжнє ім'я - це життя вампіра, а ім'я Амелії вражене чи прокляте.  Вона втратила почуття власного "я" і тепер не контролює спрагу крові, - вставила свої п'ять копійок у цей діалог.  Люблю пхати свій ніс у не свої справи. А ще тихоня називається. Куди поділась вся моя холодність та сором'язливість? Ной і Ванітас подивилися на мене, як мені здалося, як на дурну.  Але раптом брюнет подав голос:

– А ти цікава.  Не терпиться після цього поговорити з тобою.  Може ще чогось дізнаюся~, - і тут він мені підморгнув.

- Не палаю особливим бажанням.  А тепер, ти використаєш  вже свій гримуар чи ні?  Бо знаєш, у полоні шипів не дуже приємно, - сказала як відрізала, тим самим ввела його в секундний ступор. Скільки ще раз за сьогодні вони так будуть робити?

- Гей, швидше!  Досить тріпатись і закінчуй уже, - крикнув злий пацан з червоним волоссям.

- Не будь таким нетерплячим, Лисику! - у своїй манері відповів блакитноокий.

- Я не "Лисик"! - почулася відповідь.

Тут Ной схопив Ванітаса за край "плаща" і запитав:

- Ти збираєшся... Вбити її?  Ти один із церковних служителів?  Або кат, який прийшов знищити її? - все це блондин говорив з жахом у голосі.

- Я - церковний служитель?  Кат?  Що за нісенітниця! - зі сміхом у голосі промовив Черниш: - Ні!  Я лікар, який спеціалізується на вампірах.  Я прийшов зцілити її!  - тут він дістав свій гримуар, а точніше "Письмена Ванітаса".  Синя шкіряна обкладинка, чорні сторінки, срібний ланцюг і годинник.  Від дизайну цієї книжечки я сама в захваті. - Тоді... Повернімо їй ім'я.  Почнемо?

Що далі сталося складно описати.  Наче сузір'я вирвалися зі сторінок гримуару і почали літати в повітрі.  Чорні лози почали зникати.  Тепер я можу спокійно зітхнути.  Коли прийшла до тями, то Амелія вже була непритомна.  І тут увірвалися мужики у формі, як я зрозуміла, це екіпажна поліція чи тип того.

- Не рухатись!  Що тут відбувається?  Руки вгору!  Що ви тут робите? - по черзі почали питати: - Ви ж ті самі порушники з оглядової кімнати?!

Тут я приготувалася до переломного моменту і подивилася на Ванітаса.  Той недовго думаючи, вирішив показати весь свій акторський талант.