Акт 2: Сон, який змінить все

Повернувшись додому, я відразу попрямувала у ванну, щоб змити всю втому.  Я була рада, що нас відправили на місяць канікул.  Для мене це означало, що можу взяти більше змін на роботі, а також більше вільного часу.  Від початку цього року я так втомилася, навіть думала взяти пару вихідних.  Вмившись, вирішила доглянути розпочате аніме.  Я звичайно прочитала мангу, але мені все одно цікаво, навіть знаючи, що там станеться.  Мене захоплює це малювання, просто насолода для очей, та й персонажі досить цікаві.  Колись, я теж хотіла створювати такі шедеври.

Ось уже додивилась останню серію.  Дивлюся на годинник, вже пізно.  Хоч я вже давно збилася з режиму, але все одно.  Пішла мити посуд, хай і пізній час.  Вже виховання дається взнаки.  Весь цей час я думала про це аніме.  Графіка просто вражає.  Прям так і хочеться взяти, простягнути руку до екрана й опинитися там.  Це, звичайно, не перші мої такі думки, але зазвичай я їх швидко відганяю, а тут... Так і заснула з цією думкою.

На подив мені почав снитися сон.  Я вже давно його не бачила.  Зазвичай це були або кошмари, або уривки з майбутнього, чого я дуже боялася.  Мене часто дратувало те, що бачила майбутнє у снах, адже потім я повністю була дезорієнтована.  Самі уявіть, вам наснився швидкоплинний уривок, забули, а потім як це сталося в реальному житті вам здається, що це вже сталося, дежавю.  І згадуєш, що снилося.  До моторошного неприємне відчуття.  Так, перейдемо до сну.  Я опинилася в неймовірно гарному місці.  Галявина серед лісу з озером і деревом бузку над ним.  Галявина була повністю вкрита квітами, що світилися ніжно-блакитним кольором.  Сама трава та й дерева були синього забарвлення з фіолетовим відтінком.  З квітів підіймалися світлячки, світячись ніжно-білим з відливом у жовте світло.  Небо синьо-чорне повністю вкрите зірками, немов блискітки хтось розсипав.  Полярне сяйво і ... Місяць.  Повний місяць над лісом.  Як сонце сходить, але тільки замість нього був він.  І сяє блакитним світлом.  Таке відчуття, що він був в декілька кроків і вже можна до нього доторкнутися.  Під його світлом бузок, здавався, світиться.  Вся краса неба відбилася в озері. Дивовижне місце.  Вирішила підійти до озера.  Наче щось тягнуло мене до нього.  Не вирішила пручатися, адже це лише сон.  Отямилася вже під водою, де також було неймовірно. Дивно звучить. Місяць під водою був білим, а через північне сяйво вода, здавалося, забарвилася у всі можливі кольори.  Але найдивовижніше те, що тут плавали риби.  І не просто, а вони були прозорими, але світився їхній контур.  Наче це чиясь анімація.  Немов це сузір'я.  Але для озера тут глибоко і в мене виникло відчуття, що я в океані.  А кит, що пропливає наді мною, що прозоро світився, не залишив і сумнівів для моєї думки.  Але було добре.  Такого спокою давно вже не відчувала.  Хочеться ще трохи побути.  Але закривши очі, відчула під ногами щось тверде. Відкривши очі, я побачила лише повністю білий безмежний простір, а попереду були двері синього кольору з гарним сріблястим орнаментом.  Не знаю що мене спонукало піти до цих дверей, але не чинила опір.  Навіть навпаки, в мені зайнявся давно забутий інтерес.  Підійшовши ближче, почала розглядати орнамент. 

 "Явно робив майстер своєї справи, та ще й з величезною любов'ю", - подумала я.  І без сумнівів відчинила двері.  Мене засліпило біле світло і я заплющила очі.  Відкривши їх я опинилась у знайомому, але водночас невідомому мені місці.  Нагадувала парк під куполом.  Судячи з того, що за склом було темно, я вирішила, що ніч.  Але людей тут було багато і ясно, як удень.  Не тільки вуличні ліхтарі, а ще якесь освітлення було, надаючи образ дня. У моїй голові крутяться шестерні, намагаючись згадати де я бачила це місце.  Але так і не могла згадати.  Вирішила пройтися, може, так пригадаю. 

 "Таке гарне місце я просто не могла забути. Тут така архітектура, та й планування парку досить просте, але комфортне. Просто ідеальне місце для творчості" - роздумувала й оглядаючись, я не помітила, як  всі дивно дивилися на мене : - "І чому я взагалі намагаюся згадати, адже це сон, я могла вигадати все це. Хоча якщо це так, то чому тут люди. Про це я б точно подбала "- я вже звернула увагу на людей.  Всі вони були одягнені за модою 18-19 століття.  Красиві розкішні об'ємні сукні у жінок та суворі костюми з циліндрами у чоловіків.

  "Все ж вбрання відповідають ближче до середини або кінця 19 століття. Якщо жінок я ще могла переплутати з 18-м, то мода у чоловіків на такі костюми з'явилася приблизно в 19 столітті. Але це чисто моя інтуїція, адже так я точно не пригадую,  адже робила ухил на архітектуру, а чи не...", - тут її думки обірвали.  Хтось поклав свою долоню на моє плече. Я відразу зрозуміла, що це був чоловік, адже долоня була велика і важка, судячи з усього років від 20 до 40. Але обернувшись, зустрілася з бузковим поглядом юнака, що був на голову вище за мене, в білому костюмі й циліндрі того ж кольору, темною шкірою та... Білим волоссям?  Або попелястим?  Більше схиляюся до білого.

- Міс, з вами все гаразд?  - я дивилася в ці прекрасні очі, не відриваючи погляду.

"Десь я його вже бачила. Бузкові очі з відливом у золотий і червоний, які ледь помітні, білий одяг і волосся, смаглява шкіра. Хвилинку ... Не може бути. Це ...", - тут в мене мозок уже почав бурлити, очі стали по п'ять копійок, рот відкрився здивований, а після...

- Ааааааа! ... Ти ... ти ... тттти ...! - з криком, жахом, заїканням і нерозумінням я почала тараторити, вказуючи пальцем на хлопця.

- Я? - той здивовано і злякано глянув на брюнетку, показуючи на себе.

- Ти що тут робиш?! - не розуміючи того, що відбувається, я зірвалася на крик.

- Міс, я не розумію про що ви.  Можете поясніти?  Я вас у перші бачу,- хлопець почав махати руками, мовляв "я тут не до чого", з переляком дивлячись на мене.

"Стоп, я його розумію. Я розумію французьку. Це ж французька, вірно? Я звичайно вчила її, але це було більше ніж п'ять років тому. Я вже повністю її забула. Як так?  Але від усвідомлення, що мову ти не знаєш, але розумієш і навіть можеш вільно відповісти, стає моторошно", - поки я розбиралася зі своїми думками, хлопець з нерозумінням дивився на мене.