Акт 1: Пролог

 "Ах, як же хочеться вже додому! - позіхаючи подумала Соня. - Скільки там до кінця пари?  П'ять хвилин, чудово!" - вже з усмішкою на обличчі мріяла про майбутній перегляд.

- Я думаю всі зрозуміли завдання та ...

Тут професора перервав дзвінок і студенти почали збиратися кудись.

- Не забувайте правила поведінки на канікулах і не грайтеся з випивкою та курінням, вам же гірше – вже кричав професор.  Він людина хороша, але часом дуже сильно опікується, навіть студентів.

"Я звичайно все розумію, але ми вже не маленькі, все ж таки вже в універі, а не в школі.  Хоча методи викладання в нього цікаві.  Чого тільки його багато хто не любить.  Та й людина він цікава" - з такими думками вийшла з кабінету брюнетка.  Не відрізнялася вона якоюсь там зовнішністю, найпростіша.  Темно-каштанове волосся до лопаток, зав'язане у високий хвіст і тоненькі пасма до шиї на обличчі, блакитні  очі з мішками під ними від недосипу випромінюють втому, родимка на лівій щоці, кругле личко, біла футболка  з Недзуко, чорні джинси, чорні босоніжки та рюкзак.  Зріст 170 см. Типова проста дівчина, яка не бачить сенсу чепуритися, щоб відповідати стандартам сучасності або виділитися.  Їй лише 19. Перейшла на другий курс архітектурного університету.  Не відмінниця, але на бюджет тягне.  Скромна та тиха.  Фанат аніме та музики, та й малювання.

Соня хотіла виходити вже за межі території університету, як раптом її схопили зі спини.

- Знову з навушниками у вухах, до тебе фіг дозвешся – сказала дівчина.

-Настя!? Ти смерті моєї хочеш!?  Не можна було просто до плеча доторкнутися, а не хапати зі спини мертвою хваткою? - тримаючи руку на серці, протараторила брюнетка.

- Та гооодіііі тобі, чого кіпішуєш?  І взагалі, це ти винна.  Врубила на всю музику, не чуєш, як тебе звуть...- хотіла ще продовжити Настя, але її перебили.

- Гаразд, чого хотіла? - сухо, як їй здавалося, відповіла Соня. Не любитель вона поговорити, важко дається.

Настя Куприкова, одногрупниця Соні та єдина подруга.  Дівчина нижче на цілу голову, через що вислуховує різні жарти.  Світло-русяве волосся довжиною до стегон заплетені у дві французькі коси, чорна майка, джинсівка, джинси, білі кеди та червона сумочка через плече.  На обличчі видно яскравий макіяж.  Зелені тіні, рум'яна, червона помада, пофарбовані вії, тоненькі брівки.  Карі очі з азартом дивилися на подругу.

- Ти ж не забула, що сього...

- Я не піду, - знову перебила русяву брюнетка.

- Ну чому?!  Ти хоч розумієш, що втрачаєш?  Там будуть усі наші, випивка, хлопчики (це слово вона вимовила якось притарно-солодко).  Що тобі заважає йти туди?

-Все вище перераховане, - так, Соня не любитель вечірок. Та що там не любитель, вона їх просто ненавидить.  Настя всіма силами кілька разів намагалася витягнути подругу, але та напроти упиралася. - Ти ж знаєш, я ненавиджу такі місця.

- Бака ти.  Ну хоч разочок сходи зі мною.  Ну позязя, - вблагає щенячими очима Настя.  Зазвичай це діє на подругу, адже так вона змогла вмовити її піти в бар або караоке, але потім отримувала найсильніші чапалахи.

- Я сказала ні.  І це не обговорюється.

-Ти хочеш все життя прожити тільки вчитися, працювати, дивитись аніме і читати мангу?!  Це ж зовсім нудно.  А що ти дітям та онукам своїм скажеш?  Хоча з твоїм цим способом життя тобі ні чоловіка, ні хлопця не видати, - надувши щоки,  сказала Настя.

- Мене такий розклад цілком влаштовує, беземоційно відповіла Соня.

- Ну, Софа! Ну хоч один-єдиний раз! Ну, будь ласка!  - Склавши вже руки в молитві, вимовила русява.

-Ні, - залізним тоном відповіла брюнетка.- Та й на вечір у мене плани.

- Гаразд, впертий баран, не бачу сенсу тебе вмовляти,- з ображеним голосом відповіла Настя. - Але якщо що, запрошення в тебе є. Гудбай.

- Угу, - і знову одягнувши навушники, брюнетка пішла додому.  Музика для неї як заспокійливе. Вона не любить людні місця і намагається їх уникати.  Лише Настю вона може терпіти.  І ось Соня йде по жвавій вечірній вулиці.  Промені вечірнього сонця висвітлює багатоповерхові будинки й верхівки дерев.  Мотори машин та голоси людей вже у звичку увійшли для брюнетки.

* І все ж таки, захід сонця що в місті, що в селі прекрасний. " - занурена у свої думки, йде самотня дівчина. Через пів години підходить до потрібного під'їзду, відчиняє двері й підіймається на потрібний поверх. Соня воліє підійматися сходами ніж на ліфті. Відкриває квартиру і та зустрічає тишею. Доречним ще була б темрява, але сонце не зайшло за обрій і промені його блукають по квартирі. Зачинившись і знявши взуття, дівчина проходить до головної кімнати: нічим не примітна, справа стоїть розсувний диван, поруч розсувне крісло, журнальний столик з вазою цукерок, зліва знаходиться величезний комплекс стіни яка включає шафу для одягу, сервант і місце з телевізором.Поклавши рюкзак у крісло і взявши одяг попрямувала у ванну.Набравши ванну, обмилася, пролежала в гарячій воді, розслабилася, одяглася і пішла на кухню. Кухня теж стандартна: стіл, стілець, піч, шафки з посудом, холодильник. Поставивши чайник, Соня дістала з холодильника полуничний рулет, який сама вчора спекла.  Відрізавши шматочок і спробувавши, про себе сказала:

- Відмінно, тісто добре просочилося кремом, від чого стало ще ніжніше.  Все-таки, треба подякувати мамі за те, що змушувала мене готувати.

 Чайник почав свистіти і дівчина, вимкнувши його, заварила собі чай.  У цьому плані її вважають дивною, адже вона має різні види чаю.  Через це Настя прозвала її "англійка" або "королева чаю".  Але дівчині все одно.  Зробивши чай і відрізавши смачного рулету, пішла в зал і включила другий сезон "Мемуари Ванітаса". Доглянувши останню серію, Соня подивилася на годинник. Вже була глибока ніч.

"Вже час лягати спати", - подумала брюнетка і попрямувала на кухню мити посуд.  Оскільки дівчина вже чиста і в піжамі, вона відразу пішла в ліжко.  Її кімната невелика, але зручна.  На стінах плакати улюблених гуртів, аніме, сторінки манг.  На робочому столі порядок, нічого зайвого, лише ноутбук та фігурки.  Полиця на якій підручники з малювання, архітектури, історії, психології, фінансів та пару манг.  Дівчина не любитель читати, але її привчили з дитинства до праці та навчання, тепер жити без цього не може.  Ліжко односпальне в синьому постільному. Рядом тумба з лампою.  Словом, все потрібне для життя.  Як тільки голова торкнулася подушки, Софія відразу занурилася в сон, що дуже дивно, адже щоб заснути їй необхідно щонайменше пів години.  Остання думка перед повним зануренням стала доволі дивною: "Ось би потрапити в аніме світ стало реальністю".