Це був остаточний кінець. Кінець її більш-менш залагодженого подружнього життя. Кінець багаторічної зваженості та розсудливості. Кінець примарному сімейному благополуччю й показній домашній злагоді. І в той же час це був своєрідний початок. Початок нового життя наповненого безумною пристрастю й гріховною насолодою. Початок тих почуттів та емоцій які вона так ґвалтовно приховувала стільки років у найпотаємніших закутках своєї душі. Початок дороги, що обіцяла зустріч з неймовірним задоволенням та неземною втіхою, та найважливішим, що тепер для неї існувало – СПРАВЖНІМ КОХАННЯМ.
Після того шалу любовного безумства, що трапилося вечором у барі Таня не плекала більше особливих ілюзій щодо подальше існування її сімейного вогнища. Тепер чоловік Андрій став для неї абсолютно чужою людиною, одна згадка про яку викликала лише огиду та омерзіння. Зараз вона могла думати тільки про Олега, її перше і єдине кохання. І хоча той знову заприсягнувся ніколи не зустрічатися з нею жінка вже не йняла віри в цим обіцянкам. Вона була переконана, що бузкове прокляття нещасливим коханням сильніше за всі їхні бажання й стремління. Одного разу потрапивши в його пристрасні тенета вони вже навряд чи зможуть з них вирватися. Не здатні ніякими силами здолати ту магнетичну прив’язаність одне до одного якими нерозривними путами їх міцно пов’язав бузковий цвіт.
Таня здогадувалася, єдино, що їм тепер залишилося, так це змиритися з долею і покірно чекати її чергових випробувань та подарунків. Чекати й сподіватися на те, що небеса, які послали їм таке полум’яне та пристрасне кохання все ж колись подбають і про їхнє майбутнє. Жінка всією душею бажала, щоб так воно і сталося.