Глава 19 Ліля

Дивлюся на того Вову й розумію, що він погодиться. Не цікаво йому відмовляти нам. Не збирається він ворогувати з братом. Вова ображався не на Едгара, а на В'ячеслава Івановича. Та й, здається, з сім'ї у нього залишився тільки брат.

- Лілю, ти пробач, що я тебе так завантажував завданнями - чому він згадав про це?
- Давно вже забула.
- І ти, Едгаре, пробач, що злився на тебе. Я не хотів. Просто так склалося. Не тримай на мене зла.
- Я і не збирався. Ліля вибила з мене майже всю злість - Ед бере мене за руку й посміхається.
- Це помітно. Ти змінився. Кохання зробило з тебе людину. І я не можу бути нелюдом та відмовити вам. Звісно, пригляну і за фірмою, і з малюком допоможу чим зможу. А хто його виховувати буде?
- Мабуть, моя сестра Аня. Хоча їй буде дуже складно. Дитині нещодавно стукнуло вісімнадцять. Вона ще життя не бачила. Та й незрозуміло, чи дадуть їй опіку над малюком.
- А мама твоя?
- З нею все складно.

***

Ми не спілкувалися з того моменту, як Едгар виставив маму за двері. Вона навіть слухавку не підіймає, коли я телефоную. Аня від мами з'їхала, бо та постійно просила сестру переконати мене позбутися дитини. Тепер вона живе з нами, хоча більше часу проводить зі своїм хлопцем. Так, так, з хлопцем.

Еліна лише виконувала прохання свого батька, який надіявся позбутися головного конкурента. Ніякого кохання у неї не було. Еліна лише погралася почуттями Ані й отримала за це новеньке авто. Коли ми про це дізналися, то не знали, як розповісти все сестрі. Еліна не насмілилась сама їй зізнатися. Залишила цю місію мені. Та Едгар, знаючи, що я буду хвилюватися, вирішив зробити це самостійно.

Це, звісно, не зменшило моє хвилювання. Сидіти у сусідній кімнаті й чути абсолютно всю розмову не легко. Анька плакала, Едгар намагався її заспокоїти. Навіть Бузок хотів допомогти дівчині. І вона взяла котика на руки попри алергію, яку, як виявилось, давно вже переросла. З того часу, коли Аня ночує вдома, Бузок спить лише з нею.

Як так сталось, що Анька знайшла собі хлопця? Це цікава, хоч і банальна історія. Переживаючи другу зраду поспіль, Аня спочатку підсіла на заспокійливі препарати. Потім вирішила перейти на алкоголь, забувши про те, що їх це пекельний коктейль. На щастя, все обійшлося. Легке отруєння і кілька днів у лікарняній палаті привели дівчину до тями.

Хоча це швидше заслуга медбрата. Він занадто добре піклувався про Аню. Іноді навіть їжу їй приносив. Видно було, що моя сестра хлопцю сподобалась. Та й сама Аня ожила, знову почала сміятись і радіти життю. Луці вдалося витягнути її з депресії, а в подарунок за це отримати почуття дівчини.

Спочатку це було просто спілкування в межах лікарняної палати. Потім походи у театр і кіно. А далі між цими двома зав'язалося щось значно більше, ніж звичайна закоханість. Вони відчувають один одного на відстані, сумують, коли хтось із них далеко чи просто не має можливості зустрітися. Почуття в них сильні й точно справжні. Я це відчуваю. Або ж просто дуже сильно хочу повірити в це. Аня заслуговує бути щасливою. І здається мені, що Лука є тим самим щастям для моєї сестри.

Повернемося до розмови з Вовою.

***

- З нею все складно - засмучено промовляю я.
- У чому це проявляється?
- Мати Лілі категорично проти народження малюка.
- Не хоче вірити у те, що ви помрете після його народження?
- Якось так. Мама надіється на те, що я одумаюсь. Та ми вже прийняли рішення і змінювати його не збираємося. Мама може лише прийняти його або ж залишитися взагалі без дітей.
- Жорстоко.
- Та в нас інакше не буває. Або сваримось, або просто не бачимося. В усіх випадках мама бореться зі своїм горем з допомогою молодих хлопців. Це було першою причиною наших сварок. Коли я з'їхала до бабусі, усе стало простіше. Ми з мамою навіть могли нормально спілкуватися. Тепер знову почались проблеми.
- Зрозуміло. Скажіть Ані, щоб зверталась до мене, коли будуть проблеми. Та й просто якщо з малюком потрібно буде посидіти.
- Вов, хто тебе покусав?
- Я просто зрозумів, що не потрібно бути злим з усіма. Після втрати батьків мені довелося багато переусвідомити. Та останньою краплею стало те твоє послання у рефераті Лілі. Зачепило за живе - цікаво, що ж такого написав той Едгар. - Ти змусив мене зрозуміти, що насправді є важливим. Заводити свою сім'ю я не збираюся. Та стати другим батьком для вашого малюка я можу спробувати. Якщо вас не стане, це дитя залишиться єдиною рідною мені душею.
- Можна поцікавитися, чому ти не хочеш створити сім'ю?
- Сонце, краще не питай - шепоче Едгар, дозволяючи мені зрозуміти, що все складно.
- Не думав я, Едгаре, що ти слідкуєш за моїм життям.
- Яким би злим я не здавався, у мене є почуття. Мене розпирало відчуття несправедливості, та боротися з батьком не було можливості. І звісно ж я цікавився твоїм життям.
- Не нервуйте вагітну жінку і просто розповідайте. Або ж узагалі мовчіть. Тільки не інтригуйте, благаю.
- Я втратив сім'ю у страшній аварії. Батьків, дружину, ненароджене дитя. Це були дві різні аварії. Обидві болючі, нестерпні. На жодну з них я не міг вплинути. Тому прекрасно розумію, що відчуваєте ви та ваші рідні - по щоці тече сльоза. Я бачу весь той біль в очах Вови. Мені його шкода.
- Можна тебе обійняти?
- Звісно. За умови, що Едгар не буде ревнувати.
- Обіймайтесь, на здоров'я.

Ми просиділи в тому ресторані практично до ночі. Едгар з Вовою обговорювали щось по бізнесу, а я перепробувала майже все меню. Те, що мені не сподобалось, доїдали хлопці ну або ж просто залишалось на тарілках. Коли я замовила стейк після чотирьох десертів, офіціант почав дивно на мене дивитися. Потім, мабуть, помітив мій округлений животик і мило посміхнувся. Цей вечір підняв мені настрій, на душі стало спокійніше. Я вже не так сильно переживаю за свого малюка. У нього буде чудова тітка й не менш хороший дядько.