Глава 18 Едгар

- Нарешті ви приїхали. Я вже думала, що цей ненормальний і вас забрав у заручники. Ви, мабуть, Едгар?
- Так, син того самого ненормального - промовляю це з посмішкою, дозволяючи зрозуміти, що слова жінки мене зовсім не зачепили.
- А мене можеш називати тітка Люба.
- Це якось незручно.
- Тоді Любов Василівна.
- Приємно нарешті з вами познайомитися.
- Взаємно. Що ж ви стоїте у проході? Ходімо на кухню, там Ланка такий смачний обід приготувала. Ви ж, мабуть голодні.
- Не знаю, як дівчата, а я б зо два слона з'їв.
- От і прекрасно, значить, нічого не пропаде. Лілю, а ти чого не йдеш?
- Не хочу їсти.
- Так сильно переживаєш? Едгар же повернувся, вже все добре.

Дивлюся на Лілю й розумію, що вона зараз розплачеться. Так хочеться її обійняти, але щось глибоко всередині мене стримує. Стою і дивлюся, як по щоках дівчини течуть сльози. Любов Василівна обіймає доньку й погладжує її волосся.

- Чому ти плачеш?
- Я вагітна.
- Так це ж чудово. Не розумію, чому лити сльози.
- Є дещо важливе, що ми повинні тобі розповісти.
- Не лякай мене. Що вже сталося?
- Поки не сталося. Але станеться через вісім місяців.
- Дитина народиться? Це не страшно.
- Страшно те, що ми з Едгаром загинемо в той же день.
- Як це?
- Така вже наша доля. Не знаю, чи бабуся тобі про це розповідала...
- Чекай, чекай. Ти про ту маячню, яку бабуся всім розповідала?
- Зовсім не маячня. Просто ніхто їй не вірив. Але все це було правдою.
- З тобою все добре? Може, потрібно сходити до лікаря?
- Мам, Ліля каже правду. Вони з Едгаром не переживуть народження малюка.
- Припустимо, що це правда. Тоді невже ви не хочете ще трохи пожити для себе. Дитину і потім народити можна. Чому саме зараз? І чому, якщо ти знала про все це, не прийняла міри обережності.
- Я дізналась про пророцтво вже після того, як зрозуміла, що вагітна - сльози Лілі дозволяють мені чітко зрозуміти, що потрібно перетягувати покривало на себе.
- І відкладати народження дитини ми не збираємося. Краще померти, аніж вбити свого малюка.
- Ну з тобою все ясно, і так був на волосині від смерті. А Лілю ще чекає успішна кар'єра. Нагороди, премії.
- Невже вас зовсім не цікавить думка вашої доньки?
- Вона ще замала для того, щоб вирішувати такі складні питання.
- Мамо!
- Лілю, не нервуйся, будь ласка. Чуєш мене? - повертаю дівчину обличчям до себе й міцно обіймаю. - Попрошу вас піти звідси, якщо не хочете, щоб я виставив вас силою. Повернутися можете лише тоді, коли усвідомите свою помилку й приймете наше рішення стосовно дитини.
- Які ж ви все-таки вперті - Любов Василівна забрала свої речі й покинула квартиру. Ліля лиш міцніше стиснула руки навколо моєї талій і продовжила плакати.

- Ого. Не очікувала я, що вона так просто піде. А ти молодець. Гарно поставив маму на місце. Щоправда трошки жорстоко вийшло.
- Я не хотів. Вона сама мене змусила.
- Пропоную забути про це й піти поїсти. Тим більше ти ж дуже хотів.
- Ліль, ти як?
- Я тебе не відпущу - прошепотіла дівчина. - Але в кухню я теж піти не можу. Мене нудить від одного вигляду їжі.
- Лілька, хочеш, я тебе пообіймаю, поки Едгар поїсть?
- Не пущу! Не пущу! Не пущу! - здається, в Лілі починається істерика.
- Ходімо в кімнату. Знайдемо Іриску, полежиш з нею.
- Я все одно тебе не відпущу.
- А я нікуди і не піду. Обіцяю.

Беру Лілю на руки й несу в кімнату. Обережно кладу дівчину на ліжко й лягаю поруч. Набираю в телефоні смс для Ані з проханням викликати швидку. Ліля повертається спиною до мене й кладе мою руку собі на живіт.

- Не йди, прошу. Залишся.
- Я нікуди не піду. Я тут, поруч з тобою. Більше ніколи тебе не покину.
- Я кохаю тебе.
- І я тебе.

Ми лежали так хвилин п'ятнадцять, поки приїхала швидка. Лікар вколов Лілі заспокійливе й вона заснула. Я ще трохи посидів біля неї, а потім пішов до Ані з Ланою.

- Як там Ліля?
- Здається, вона дуже сильно перенервувала.
- Бідна дитина. Мені так її шкода.
- Думаю, сон піде їй на користь.
- Тобі б теж не завадило поспати. Виглядаєш, м'яко кажучи, не дуже презентабельно.
- Дякую.
- Ланка, ти б краще погодувала Едгара. Це не порада, а наказ. Швиденько!
- Розкомандувалась тут, жах - дістаючи миску, обурюється Лана.
- Не ний. Хто готував, той і годує.
- Я і сам можу взяти собі їсти.
- Та сиди вже. Може тобі чаю зробити?
- Ні, дякую. Я зараз поїм і піду до Лілі. Не хочу залишати її саму.
- Може я посиджу біля неї? А ти поспиш поки нормально.
- Я і біля Лілі висплюсь.
- Як знаєш.
- Не переживайте, все нормально. Дякую вам за турботу.
- Звертайтеся.

Минуло два місяці з того дня, як почалось розслідування по справі батька. Учора був суд. Частину батькових активів заблокували. Та це, мабуть, на краще. Половину з того, що залишилось, я віддам Вові. Все інше дістанеться моїй дитині.

Через годину я зустрічаюся з Вовою й маю укласти договір про передачу акцій. Ліля не хоче, щоб я йшов сам, тому вже годину збирається. Не бачив раніше, щоб вона так довго готувалась до виходу з дому.

- Квіточко моя, ти прекрасна в будь-якій сукні.
- Неправда. Червона занадто обтягує мій живіт. Синя навпаки надто широка. Ніби кричить про те, що я вагітна, але хочу це приховати. Біла мене повнить. Я не знаю, що одягнути - Ліля сідає на ліжко в одній білизні й прикриває обличчя руками.
- Обережно, макіяж.
- Ой. Ну нічого не виходить. Що мені робити?
- Поглянь на мене - Ліля повільно підіймає голову й дивиться мені в очі. - Нічого не розмазалось. Усе в порядку. І сукню ми тобі зараз виберемо. Барон, здається, пропонує чорну - дивлюся на кота, який примостився на ліжку біля однієї з суконь.
- Якраз я ще не встигла її поміряти.
- Ну от. Не потрібно засмучуватися. Якщо тобі не подобається жодна сукня, то після зустрічі з Вовою ми підемо на шопінг. Хочеш?
- Не знаю.
- А я знаю, що хочеш.
- А що як я ще більше засмучуся, коли на мене нічого не налізе?
- Дурненька. Ти зовсім не погладшала. Трішечки животик округлився, та цього практично не видно. Ти просто себе накручуєш. Я люблю тебе будь-якою. І малюка нашого теж дуже люблю - цілую животик Лілі й чую, що вона сміється.
- Я так сильно тебе кохаю - дівчина кладе руки мені на щоки й ніжно цілує.