Глава 17 Едгар

Коли Аня сказала, що за батьком приїхала поліція, я зрозумів, що проти нього грає хтось серйозний. Я так розізлився. Боюся навіть уявити, хто стоїть у Лілі за спиною. Людей, які можуть боротися з моїм батьком, на пальцях порахувати можна. І всі вони зовсім не дружелюбні особи, які готові допомагати іншим у біді.

- Добрий день. Що тут відбувається?
- Вітаю вас. Слідчий Карпенко - чоловік протягує мені руку в знак знайомства. - Ви, мабуть, син?
- Так. Едгар Чайковський.
- Вашого батька підозрюють у серйозних махінаціях та крадіжці грошей з десятка фірм, з якими він співпрацював. Що ви про це знаєте?
- Я, звісно, підозрював, що батько працює не зовсім чисто. Та нічого конкретного не знаю. Ми давно не спілкувалися.
- Вам потрібно буде проїхати з нами.
- Навіщо?
- Ми знаємо, що вас тримали у заручниках. Потрібно дати свідчення.
- Для чого?
- Не хочете покарати батька за знущання? Ваші побої значно серйозніші, ніж його зламаний ніс. В'ячеслав Іванович не виграє суд, якщо ви подасте зустрічну заяву.
- Він сказав мені, що забрав заяву.
- Я б на вашому місці не вірив особі, яка більше п'яти років водила за ніс десятки людей.
- Знову він мене надурив. Я під'їду у відділок трохи пізніше.
- Як вам буде зручно. Не затягуйте зі зняттям побоїв. До речі, вашій дівчині також потрібно дати свідчення. Скажете самі чи викликати офіційно?
- Сам. Не потрібно її лякати.
- Гаразд. Я тоді піду. Чекаю вас протягом дня у відділку. Обох.

- Можна останнє питання?
- Звісно.
- Хто здав вам мого батька?
- Ми майже рік розробляли його справу. Не могли зрозуміти, за якими ж схемами він працює. Учора нам прийшов анонімний лист, у якому було розписано дві з цих схем. Ми їх перевірили, і дійсно все зійшлося. Швидше за все ці схеми розкрив хтось з власників компаній, які постраждали від рук Чайковського.
- Ясно.
- Це все?
- Так, ви можете йти.

Потрібно серйозно поговорити з Лілею стосовно цієї ситуації. Не хочу, щоб вона постраждала від рук того, з ким зв'язалась.

- Усе в порядку? - стурбовано запитує Аня.
- Так. Де Ліля?
- Їй трішки погано. У вас тут є ромашковий чай?
- Подивись у шафах в кухні, а я піду до Лілі.
- Не потрібно. Ліля не хоче, щоб ти бачив її в такому стані.
- Маячня.

Спускаюсь у підвал і заходжу в ванну. Ліля сидить на підлозі й обіймає коліна руками.

- Як ти?
- Все нормально. Просто трішки нудить.
- Ти така бліда. Може, лікаря викликати?
- Не потрібно. Я випила таблетку, зараз усе пройде.
- А тобі можна?
- Не переймайся, ліки мені виписав лікар. Я, мабуть, краще приляжу.

І як можна говорити про батька, коли Ліля в такому стані? Краще відкласти розмову на потім. Дівчина підіймається з підлоги й ледве втримується на ногах. Підхоплюю її на руки й несу в кімнату.

- Я б і сама дійшла.
- Звісно, просто два рази впала б, поки дісталася до ліжка.
- Не потрібно робити з мене хвору.
- Ніхто не каже, що ти хвора. Якщо вже тобі випала ця складна місія виношувати нашу дитину, я маю зробити все, щоб тобі було якомога легше пройти це випробування.
- Не думала, що ти можеш бути настільки турботливим.
- Заради вас я можу все.
- Що там сталося з В'ячеславом Івановичем?
- Його звинувачують у бізнес-махінаціях. Не хотів зараз про це говорити, але якщо вже ти сама спитала... Хто допомагав тобі в боротьбі з батьком?
- Хіба це так важливо?
- Ти навіть не уявляєш, наскільки.
- Батько Еліни.
- Це та дівчина, з якою зустрічалася Аня?
- Ага.
- Якщо я правильно пам'ятаю, він власник якогось клубу.
- Все вірно. А що тебе турбує. Батько Елі нормальний дядько - здається, Аня завжди заходить "ну дуже вчасно".
- Він не міг заварити всю цю кашу. Хто ще вам допомагав?
- Та ніби ніхто.
- А як же той викладач?
- Який? - благаю, скажіть мені, що це не те, про що я думаю.
- Ти його знаєш.
- Чорт! Чорт! Чорт! Він все-таки знайшов ту інформацію. Я повинен був зробити це першим.
- Едгаре, може ти поясниш, звідки знаєш Володимира Ігоровича?
- Він мій двоюрідний брат.
- Ого.

- Все дитинство ми ворогували. Вова старший, тому постійно знущався з мене. Але потім я відплатив йому. І вчинив зовсім недобре. Можна сказати, що я зламав йому життя, тому замість успішної кар'єри журналіста, Вова змушений викладати в університеті.
- Про яку інформацію ти казав?
- Компромат на батька. Я знав, що ці папери десь є, але знайти їх непросто. Якби не втрачений місяць, вони були б у мене. А тепер дісталися моєму братику. І це зовсім не добре.
- Чому?
- Бо там знаходиться інформація, яка стосується не лише мого батька.
- І на тебе знайшлися компроматики? - з іронією запитує Аня.
- Батько зберігав інформацію про всіх, з ким контактував. Тому на тій флешці записані всі наші гріхи. І якщо це випливе у пресі, нам буде геть не весело.
- Може, він не використовуватиме ці компромати?
- Мій братик, не такий вже простий.
- Хочеш, я з ним поговорю?

- Не потрібно - чую голос Вови й мимоволі стискаю пальці в кулак.
- Що ти тут забув?
- Не переймайся. Я просто прийшов віддати тобі цю флешку. Те, що мені потрібно було, я вже забрав. На все інше мені байдуже. За батька можеш не дякувати. Бажаю вам щастя. Не думай, що я відберу в тебе цей будинок. Дідусь залишив мені у спадок лише автомобіль і невелику частку бізнесу. Ні на що більше я не претендую. Можемо розібратися швидко й безболісно, а можемо через суд. Обирати тобі.
- Розійдемося без суду. Забирай будь-яке авто з гаража. З бізнесом трохи складніше. Поки проводиться розслідування, я нічого зробити не можу.
- Я прекрасно це розумію і можу трохи почекати. Не злись ти так. Я справді хочу просто забрати те, що по праву належить мені. А ваші сімейні справи мене не стосуються.
- Навіщо ж ти тоді батька поліції здав?
- Щоб тебе визволити. З В'ячеславом Івановичем домовитися було б складно. По судах тягатися я не дуже хочу. Тому ти - мій єдиний варіант.
- Все ясно.
- Піду я. Номер мій можеш взяти у Лілі, коли будуть новини, дзвони. Бувайте.