Глава 16 Ліля

- Де ти? Не повірю, що це просто голос.
- Підійди до дерева й подивись угору.
- І давно ти тут сидиш?
- Спостерігаю за тобою кожного разу, коли ти переносишся сюди уві сні.
- Тобто ти знав, що я чекала тебе тут, але не виходив? Чому?
- Не хотів мучити тебе. Спостерігати за тим, як ти сумуєш, дуже цікаво і боляче. Хочеться підійти, обійняти. А потім починаю думати, що ти прокинешся і згадуватимеш нашу зустріч. Стає якось важко. Принаймні мені зовсім неприємно прокидатися і розуміти, що ти далеко. Абсурдно, що саме тому я не підходжу до тебе. Знаю. Та нічого з цим зробити не можу.
- Ми скоро зустрінемося. Залишилось зовсім трохи. Твій батько зламається.
- Я б не був настільки впевненим у цьому. Його дуже злить те, що ти робиш. Не пам'ятаю, коли востаннє бачив його таким розлюченим.
- Мені байдуже, що він думає. Головне, щоб ти повернувся. За цей місяць я зрозуміла, наскільки сильно можу прив'язатися до когось. І є ще дещо, що я повинна тобі сказати...

Я не встигла сказати те, що хотіла, так як Ані терміново потрібно було розбудити мене.

- Що сталось?! - злісно запитую я.
- У нас нічого не вийшло. В'ячеслав Іванович змусив його зняти відео - зізнання у тому, що Едгар сам винен і готовий понести покарання за те, що вчинив.
- Чорт! Що ж це за людина така?! - Боюся уявити, що повинно було статися, щоб Едгар погодився на це.
- Ти ж не збираєшся здаватися?
- Мені тепер не можна цього робити.
- А раніше можна було? Тоді що змінилося?
- Я зрозуміла одну важливу річ. І тепер мені вкрай необхідно поговорити з Едгаром.
- А мені розповісти не хочеш? Ти і так досі не пояснила мені, що ж такого об'єднало вас з Едгаром.
- Сонечко, я тобі все поясню. Тільки не зараз.
- Ну завжди в тебе так. Не зараз, не зараз. Заміж виходити будеш, тебе спитають: "Чи готова ти взяти Едгара в законні чоловіки?" І ти відповіси: "Не зараз".
- Анька, не злись. Це справді дуже важливо.
- Ліль, я переживаю за тебе. Ти останнім часом якась дивна. Я відчуваю, що щось не так.
- Я вагітна! Це ти хотіла почути?
- Ой.
- Ай. Учора дізналася. І мені треба поговорити про це з Едгаром, бо ситуація надто серйозна.
- Я навіть не знаю, що сказати. З одного боку дуже рада за тебе, а з іншого - все так складно - Аня обіймає мене, чи то з радості, чи то для підтримки.
- Може, відпустиш мене?
- Я поїду з тобою.
- Навіщо?
- Не пущу тебе саму в той страшний будинок.
- Добре, поїхали.

Насправді, я рада, що Аня вирішила поїхати зі мною. Почуваюся не дуже добре. Та й контролювати мене треба. Можу наговорити зайвого, тоді погано буде не лише Едгару.

Сьогодні дорога до будинку виявилась надто короткою. Навіть дивно якось. Виходжу з таксі й біжу до воріт.

- Пробачте, вам туди не можна.
- Мені можна всюди. І якщо ви мене не пропустите, то будете працювати сторожем на кладовищі все життя.
- Пропусти - почувся голос у рації охоронця.
- Але ж ви самі казали нікого...
- Я сказав: впусти! А це значить, що ти повинен відчинити двері й пропустити її всередину.
- Їх тут двоє.
- Значить, пускай обох.
- Добре, як забажаєте. Проходьте - охоронець відчинив ворота й пустив нас всередину.

- Тобі не здається дивним те, що В'ячеслав Іванович наказав нас впустити?
- Не здається. Він неадекватна людина, яку цікавлять лише гроші та його статус. Очікувати можна будь-що.
- Якщо чесно, я думав, що ти прийдеш набагато раніше. Але ти так вперто боролася. Буду відвертим, я вражений. Цікаво вигадала. Ще трохи і мені довелося би здатися. Та наскільки я встиг зрозуміти, ти вирішила зробити це першою.
- Я просто прийшла поговорити з Едгаром. Це дуже важливо.
- А сестру навіщо за собою привела? Боїшся, що я завдам тобі шкоди?
- Не думайте, що я, як і всі, буду вас боятися. Недочекаєтеся. Те, що ви робите з власним сином, жахливо. Та я впевнена, що у вас залишилося ще хоча б трохи людяності, для того щоб не чіпати мене.
- Не будь такою впевненою, Лілю.
- Доки я нашу під серцем вашого онука чи онучку, ви мене не зачепите. Здивовані? Зараз ви скажете, що це кардинально змінює справу й пропустите мене до Едгара. І це не передбачення, а наказ.
- Іди - тихо промовляє В'ячеслав Іванович. Та він ще, мабуть, не здогадується, що я сама зрозуміла, як закінчується пророцтво.

- Як ти сюди пробралася? - побитий, знесилений Едгар зрадів, коли побачив мене в кімнаті, а от моє серце радіти не може.
- Через двері. Нам потрібно серйозно поговорити. Це в прямому сенсі питання життя та смерті.
- Чиїх?
- Наших з тобою.
- Поясни - Едгар підіймається з ліжка й підходить до мене.
- Я, здається, зрозуміла суть пророцтва. І думаю, що твій батько просто не хотів казати нам продовження тексту.
- Припини говорити загадками.
- "Дитя, народжене від їхнього шлюбу, навіки перерве обидва роди", - здавалося б, нічого особливого в цій фразі немає. Та якби все було так просто, пророцтво закінчилося б саме цими словами. Але ж ми знаємо, що є продовження. І воно має бути неприємним.
- Ти можеш сказати прямо?!

Едгар нервує, навіть злиться. Ті чорні очі збивають мене з пантелику. По щоці тече сльоза. І на душі стає так важко, що ледве вдається стримувати емоції. Я просто готова розревітися.

- Пробач. Я не хотів на тебе кричати - хлопець обіймає мене, намагаючись заспокоїти. Натомість сльози починають невпинно стікати по щоках.
- У нас буде дитина - важко дихаючи, шепочу я.
- Що?
- Термін приблизно чотири тижні.
- Це ж чудово.
- Пам'ятаю, що ти не дуже хотів дитину.
- Я просто боявся, що ти залишишся сама з малюком на руках - від цієї фрази у горлі з'являється ком, який заважає мені говорити далі. - Батько сказав, що відпустить мене, якщо погоджуся зняти те відео. Він нас більше не чіпатиме. Ти знайшла спосіб натиснути на нього. І звільнила мене. Ти врятувала наше кохання.