Глава 15 Ліля

"Нют, пробач, що я тоді так різко зникла й покинула тебе. Обіцяю все пояснити. Та зараз не про це. Я показала твій пост батьку. Він сказав, що хоче вам допомогти. У тата є серйозні зв'язки. Ми готові зробити все для того, щоб врятувати щастя твоєї сестри".

- Ти також не віриш тому, що бачиш?
- Пробач, але я думала, що їй байдуже на тебе.
- Виходить, що ні.
- Потрібно буде з'їздити в клініку попросити лікаря, щоб підтвердив той факт, що Едгар був під впливом сильного препарату. Еля, точніше її батько впевнений, що кров Едгара перевіряли на наявність різних речовин. І там явно не звичайне снодійне.
- Чекай, цього не було в переписці.
- Правильно. Еліна мені телефонувала й пояснила, що до чого. Попросила все передати тобі.
- Чому вона впевнена, що лікар скаже нам правду?
- Ми підемо до нього з адвокатом.
- З яким ще адвокатом? Також батько Еліни постарався?
- Вгадала.
- Цікаво, чому це він вирішив нам допомогти.
- Думаю, відповідь проста. Уся справа в конкуренції. Тато Елі теж мітить у депутати - усе зразу стало на свої місця.
- Їхня боротьба не змусить нас відмовитися від допомоги.
- Угу - Аня якось змінилась. На її обличчі сяє посмішка.
- Мені здається, чи ти хочеш щось мені розповісти? Не пам'ятаю, коли востаннє бачила тебе настільки щасливою.
- Ми з Елею розмовляли кілька годин. Вона пояснила, чому наше спілкування так різко припинилося. Батько поставив їй зовсім не ту умову, про яку я знала. Він відправив Еліну на курси по бізнесу кудись у Європу. Хоче сплавити на неї частину роботи.
- А як це пов'язано з тобою?
- Тато сказав Елі, щоб зустрічалася з ким хоче, за умови що вона сама зароблятиме на походи в кіно й інші побачення.
- Не думаєш, що все це занадто солодко?
- Це не так. Еля довго переконувала батька в тому, що я хороша дівчина, яка гідна уваги його доньки. І їй це далось не легко.
- Але ж чому Еліна одразу тобі про це не розповіла?
- Тобі сказати чесно чи прибрехати? - пропалюю сестру поглядом, у якому вона бачить відповідь. - Я ж уперта. Саме тому не відповідала на її дзвінки та повідомлення.
- І чому я не здивована? Так можна своє щастя профукати.
- Буду брати приклад з тебе. Довіряти серцю. Те, як ти ставишся до Едгара, багатого варте. Зовсім не скажеш, що ти розгледіла своє кохання у хлопці, якого витягувала з бійки.
- Наші стосунки були передбачені дуже давно. Мабуть, тому певні почуття з'явились одразу.
- Знову ця твоя романтика.
- Це зовсім не романтика. Таке життя. Чиїсь зустрічі заплановані задовго до їх народження.
- Ти розповідаєш про це, як наша бабуся. Незадовго до смерті вона сказала мені, щоб я приглянула за тобою. І типу якийсь там хлопець, який впаде з небес на землю прямо перед твоїми ногами, то твоя доля.
- Так дивно. Чому вона не казала про це мені?
- Тому що ти б у це повірила.
- А хіба моя зустріч з Едгаром не змушує повірити в це?
- Може, й змушує. Я вже сама не знаю. Тільки ж і ти від мене щось приховуєш. Не хочеш розповісти?
- Думаю, у це ти точно не захочеш вірити.
- Чому?
- Тому що я сама відмовлялася сприймати інформацію, яку мені розповіли.
- Все настільки нереально? Чи просто дуже складно?
- І так, і так.
- Розповідай уже, не інтригуй.
- Пропоную обговорити це ввечері.
- Ти як завжди.
- Мені просто дуже треба поїхати до Едгара, поки В'ячеслава Івановича немає вдома.
- Їдь уже до свого коханого. Не буду тебе затримувати.
- Не ображайся. Я обов'язково тобі про все розповім.
- Біжи вже. Не хочу, щоб ще й тебе транквілізаторами накололи.
- І тобі гарного дня - обіймаю сестру, одягаюсь і виходжу з квартири.

Сьогодні дорога до будинку Едгара здається втричі довшою, ніж попереднього разу. Кожні дві хвилини дивлюсь на екран телефону в надії побачити, що пройшло вже півгодини і їхати залишилось недовго. І кожного разу засмучуюсь, розуміючи, що час спливає надто довго. Хвилини здаються годинами, нестерпними проміжками часу. І ось нарешті я стою перед цим злощасним домом. Біля воріт стоїть охоронець. Він жестом вказує йти слідом. Ми практично робимо коло навколо будинку й зупиняємося перед найвищою точкою огорожі.

- Ми будемо перелазити?
- Не ми, а ти. У будинку нікого немає. Ключ від наручників висить на цвяху за тумбою в кімнаті Едгара.
- А як я знайду кімнату?
- Вона в підвалі. Думаю, сходи ти знайдеш сама. Тільки в будинок заходь із заднього входу. Там немає камери. У вас є година. Потім я прийду і допоможу тобі вийти з будинку.
- Це все?
- Так. Хоча... Ще дещо. Це ваша остання зустріч. Більше я не допомагатиму вашим злочинам. Все-таки це незаконне проникнення на приватну територію.
- Добре, добре. Допоможеш?
- Ну звісно, сама ти точно не перелізеш.

Охоронець підсадив мене. Це не дуже допомогло. Та бажання побачити Едгара набагато вище за цю огорожу. Практично вдало приземляюся у кущі. Швидко підіймаюся з колін і стараюся обережно зайти в будинок. Спускаюся у підвал. Двері кімнати відчинені навстіж, Едгар сидить на підлозі, прикутий однією рукою до залізного бильця ліжка.

- Як ти? - одразу ж запитує мене хлопець.
- Прийшла тебе рятувати.
- Не потрібно цього. Я випросив для нас побачення. Перше справжнє побачення. Нехай воно відбудеться до того, як я потраплю у в'язницю.
- Ти зараз абсолютно серйозно?
- Так. Ти ж любиш романтику. Тому я вирішив зробити щось красиве для тебе.

До цього моменту мій погляд був прикутий до Едгара. Зараз же я вирішила оглянутись і помітила, що кімната прикрашена свічками та квітами. Не очікувала такого від Едгара, тим паче в нашій ситуації. Побачення - це останнє, про що я могла б зараз думати.

- Я знаю, що ти хочеш мені допомогти. Не потрібно. Я щось вигадаю, обіцяю. А зараз просто побудь зі мною, благаю. У нас всього лише година. І я хочу провести цей час без зайвих думок, без проблем, просто з тобою. Дозволиш?
- Ти сьогодні надто романтичний.
- Це погано?
- Та ні, просто якось незвично.
- Може, звільниш мене? Чи тобі більше подобається, коли я прикутий?
- Ммм, у когось сьогодні фантазію крутить не в той бік?
- Не розумію, про що ти - Едгар бере мене за руку й саджає собі на коліна. - Я скучив.
- Та що це з тобою?
- Занадто багато твоєї енергії перейняв - з обличчя хлопця просто не сповзає посмішка. А я чомусь злюся. Як розчавити в собі цю негативну енергію?
- І як це можна виправити? Мені більше подобався той Едгар, яким він був раніше.
- Думаю, ти сама здогадаєшся, яким чином можна все змінити.
- А воно так само працює і в іншу сторону?
- Якщо добре постаратися, то так.
- І як же мені потрібно старатися, щоб повернути Мого Едгара? - виділяю слово "мого", ніби помічаючи територію. Здається, Едгару це подобається.
- Для початку потрібно просто спробувати зробити перший крок.
- Поцілувати тебе?
- Не хочеш - не треба.