Глава 14 Ліля

У момент, коли Едгар виходить з палати, моє серце розривається на дрібні шматочки. Не розумію, що мені робити. Просто падаю на підлогу й ще більше захлинаюся сльозами.

Не знаю, скільки часу я там просиділа. Якби лікар ввічливо не попросив мене піти, то, мабуть, і досі не вийшла би з палати. Та довелось.

Від лікарні до дому більше двох годин ходьби. Раніше я би просто поїхала на метро, та зараз хочеться прогулятися, побути наодинці з собою, подумати.

Тільки даремно я вирішила побути з собою. Це лише погіршило ситуацію. Думки роз'їдають мене зсередини, мозок не витримує тієї кількості інформації, яка в ньому знаходиться. Хочеться знову просто впасти і плакати.

- Ліля? - Чорт! Ну тільки його зараз не вистачало.
- Доброго ранку, Володимире Ігоровичу.
- У тебе проблеми? Може, потрібна допомога?
- Ви мені дуже допоможете, якщо більше не будете мучити додатковими завданнями.
- Та з цим ми вже розібралися. Твій хлопець був дуже переконливим.
- Не зрозуміла. А коли ви бачились?
- Не бачились ми. Ти реферат свій взагалі не читала?
- Якщо чесно, навіть не розгортала. Надіюсь, Едгар нічого поганого не написав.
- Все в межах розумного, не переймайся. То що, про проблему розповіси?
- Не хочу вас у це вплутувати.
- Як знаєш. Якщо знадобиться допомога, ти знаєш, де мене шукати.

Цікаво, що ж такого написав Едгар у моєму рефераті. Хоча, яка тепер різниця. Пришвидшую крок і вже дуже скоро заходжу в квартиру.

- Господи, нарешті ти повернулась - Анька кидається на мене з обіймами. За нею з кімнати виходить Лана. Здається, вона дуже зла.
- Де це ми шлялися? Чому на дзвінки не відповідаємо?
- Мама тут? - дивуюсь, коли помічаю її куртку на вішаку.
- Тут, тут. Дівчатка зателефонували, сказали, що ти зникла. Ми тут сиділи думали, де тебе шукати.
- Так де ти була? Телефон чому вимкнений?
- Ланка, відстань від Лілі. Не бачиш, у якому вона стані? - Аня бере мене за руку й тягне в кухню. - Ти голодна? Чай будеш?
- Лано, викликай поліцію, мені дитину підмінили. Ти хто? Де моя Аня?
- Не смішно, мам. Краще принеси плед. Лілька вся тремтить.
- Зараз ми її полікуємо - Ланка дістає з моєї схованки пляшку коньяку й наливає трохи в стакан. - Пий. Тільки не залпом. Анька, діставай морозиво або краще тортик. А ви, тьоть Люб, таки несіть плед і Іриску прихопіть. Буде в нас бабський вечір.
- А нічого, що зараз ранок?
- Ань, ти ще маленька, не все розумієш.

Таке відчуття, ніби вони спілкуються між собою, а мене навіть не помічають. Точніше я просто причина їхньої розмови. А ось мій стан точно нікого, крім Аньки, не турбує. І зараз це мене найбільше дивує. Беру стакан і залпом випиваю його вміст. У горлі пече й дуже хочеться чимось заїсти. На щастя, Аня одразу дає мені шматок сиру.

- Ооо, мала, здається, все серйозніше, ніж ми думаємо. Розповідай - Аня кладе мені на плечі плед і знову міцно обіймає.
- А де Ед? - різко питає Анька. Саме це запитання змушує мене розревітися.
- Ой-ой, що сталось з красунчиком?
- Ще - показую пальцем на стакан. Лана мовчки його наповнює.
- Ліль, може, не треба? - Не слухаю Аню й знову випиваю все залпом.
- Уф - кривлюся. - Едгара забрали в поліцію. Йому загрожує півроку в'язниці.
- І чому я не здивована?
- Ланка, замовкни. Нехай Ліля розповідає.
- Нема що розповідати. Батько Едгара неадекватний. Вирішив посадити сина, бо той не хоче з ним жити. А тут така нагода: Едгар зламав йому носа.
- Тю, проблему найшов. Якби всі, кому ламали носа, писали заяву в поліцію, то в нас більша частина чоловіків не одну ходку зробили би - Ланка зі своїми жартами зараз мене лише більше напружує.

- Хочеш, я з ним поговорю?
- Мам, ти не розумієш, що це за людина. Розмови там нічим не допоможуть.
- Так, я пропоную зараз не чіпати Лілю. Їй потрібно відпочити. Ходімо, бідоська - Аня тягне мене в кімнату й зачиняє двері на замок.
- Ти ж знаєш, що я боюсь залишатися в зачиненій кімнаті.
- Знаю. Тому я залишаюся з тобою. Пам'ятаєш, як в дитинстві? Ти, я й одна ковдра на двох. Пробач, що відштовхувала тебе. Насправді я дуже сильно сумувала.
- Я теж. Що б ти не казала, я все одно тебе люблю.
- Ліль, можна в тебе дещо спитати?
- Питай.
- Ти кохаєш Едгара?
- Угу.
- Тоді я тобі обіцяю, що ми вигадаємо план його порятунку. Тільки поговоримо про це ввечері. А зараз тобі треба поспати.

Повертаюсь до сестри спиною. Вона притискається до мене й міцно обіймає. Це саме те, що мені потрібно в даний момент. Анька, хоч і заноза, завжди підтримує мене у складних ситуаціях. Я дуже рада, що вона в мене є.

- Ліль. Лілю, прокидайся.
- Що сталось? - різко піднімаюся, від чого аж в очах темніє.
- Я дещо придумала. Не знаю, наскільки це все реально і чи допоможе взагалі...
- Та розповідай уже - нетерпляче перебиваю сестру.
- Для початку скажи мені, хто такий батько Едгара.
- Чайковський.
- Той самий?
- Так.
- Ого. Ну нічого. Думаю, мій план і на нього подіє. Тим більше такі "шишки", як він, бояться оголошень у пресі.
- Ань, не тягни кота за хвіст.
- Ти напишеш статтю, у якій детально розповіси про те, як кандидат у депутати ставиться до свого сина. Зіпсуємо йому репутацію. Можна ще в інтернеті пост розмістити з проханням допомогти. Хтось може дати слушну пораду.
- Ідея непогана. Тільки хто буде розміщати мої статті?
- Я і це продумала. Ланка казала, що до тебе один аспірант клеїться. Він нам і допоможе.
- Взагалі-то я вже з'ясувала, що це не він підкидав листи. Хоча... - Володимир Ігорович пропонував допомогу. - Варто спробувати.
- Ти голодна? - з надією на порятунок Едгара до мене повернувся апетит.
- Угу.
- Тоді що ми тут робимо? Побігли в кухню. Там Ланка вже напевно щось смачненьке приготувала.
- Ти йди, а я спочатку в душ сходжу.
- До речі, про це. Не думаєш двері змінити?
- Це зараз не найбільша моя проблема.
- Мама просто хотіла допомогти тобі з цим.
- Якщо так, хай допомагає, я не проти.
- Лілька, тобі сьогодні аж два листи підкинули. Читати будеш? - два? Ну один від сусідського хлопчика. А хто ж інший підкинув?
- Де вони?
- Ти чого така бліда? Набрид вже той таємний прихильник?
- Вірші Едгар писав.
- Оце так поворот - здається, Аню шокував цей факт.
- А я казала, що це може бути він.