Глава 12 Ліля

Будинок батька Едгара виявився набагато більшим, ніж я уявляла. Це навіть трохи відлякує. Людина, що живе одна в такому великому домі, явно не дружить з головою.

- Навіщо В'ячеславу Івановичу настільки великий будинок?
- Можеш спитати про це в нього сама. Я відповіді на дане питання точно не знаю.

Едгар знову став холодним і серйозним. Він був таким ще зранку, та коли охоронець пропустив нас на територію будинку, цей холод значно збільшився. Едгар став абсолютно льодяним. Та й мені стало якось не по собі.

- Доброго ранку, синку. Щось ти останнім часом все частіше згадуєш про мене.
- Можна обійтися без цього?
- Доброго ранку - виходжу з-за спини Едгара. В'ячеслав Іванович одразу вдягає на обличчя посмішку.
- Чому ти не сказав, що прийшов не сам?
- Щоб ти не вмикав режим турботливого татуся.
- Я так розумію, що ви і є та сама Ліля? Радий знайомству. Проходьте в будинок, у мене якраз сніданок готовий. Едгаре, покажи гості, де в нас ванна кімната. І сам не забудь руки помити.

Едгар бере мене за руку й веде прямо по коридору. Ми проходимо повз одну ванну кімнату, потім повз другу й зупиняємося перед дверима третьої. Зсередини цей будинок здається ще більшим, ніж ззовні.

- А ми не могли помити руки в першій ванній?
- Не могли.
- Чому?
- Звичка. Просто ця ванна моя, а попередні батькова та для персоналу.
- Як усе складно. А якщо я погоджуся жити тут, у мене також буде власна ванна кімната?
- Так. Батько любить розкіш, тому в домі напроти кожної кімнати є ванна.
- Це, звісно, прикольно, але я б витратила гроші на щось корисніше. І, як мінімум, не вимагала би в тебе гроші за побите авто.
- Просто ти не мій батько. Ти добра та чуйна. А батько лицемір і дуже любить, щоб усе було за його правилами. Саме тому нам треба швидко помити руки й піти в кухню.

Це все так дивно. Не впевнена, що хочу тут жити. Та й взагалі В'ячеславу Івановичу потрібно дуже добре постаратися, щоб переконати мене залишитися.

- Все в порядку? - спостерігаючи, як Едгар уже втретє умивається, запитую я.
- Не впевнений.
- Хвилюєшся?
- Злюсь.
- І справді. Очі потемніли. Але що тебе розізлило?
- Просто не можу залишатися спокійним у цьому домі.
- Значить, доведеться заспокоювати тебе силою.
- Звучить страшно.
- Не бійся. Щось мені підказує, що цю процедуру люблю не лише я.

Кілька хвилин поцілунків зробили з Едгара цілком адекватну людину. Його очі набули світло-коричневого відтінку, отже зараз хлопець добрий. Надіюсь, цього вистачить хоча б для половини розмови з батьком.

- І що ж привело вас сюди в такий час?
- Ліля хоче дещо в тебе запитати.
- Цікаво, цікаво.
- Чому ми з Едгаром повинні бути разом? Наскільки серйозною загрозою для світу ми є? Чому взагалі ми?
- Ти остання дитина з роду янголів, Едгар - з роду демонів. Усі інші загинули під час великої війни декілька років тому. Саме там попрощалися з життям моя дружина та твій батько.
- Що?! - підскакую зі стільця. - Але ж тато живий.
- Помиляєшся. Гроші, які нібито кожного місяця відправляє тобі батько, насправді дає тобі його брат.
- Чому мені одразу не сказали правду?
- Ти б не повірила - мабуть, він має рацію.
- Але ця інформація ніяк не пояснює, чому ми з Едгаром повинні зійтися.
- Уся справа в давньому пророцтві.

В'ячеслав Іванович виходить з кухні. Повертається через кілька хвилин з сувієм (рукопис, згорнутий у трубку) у руках. Батько Едгара розгортає цей старовинний папір, проходиться очима по тексту й починає читати у визначеному місці.

- "Після закінчення війни між янголами та демонами, залишаться лише двоє. Вони повинні пов'язати свої життя для того, щоб не продовжити роди янголів та демонів. Лише разом вони компенсують сили один одного. Дитя, народжене від їхнього шлюбу, навіки перерве обидва роди". Далі текст змазаний. Я зараз намагаюся знайти продовження пророцтва. Твій батько колись зробив копію й добряче заховав її. Оригінал він також сховав. Тільки перед цим, очевидно, замазав текст. Не знаю, навіщо йому потрібно було це робити. Можливо, хотів приховати від вас цю частину пророцтва.
- Прекрасно. Тільки навіщо це йому? Що такого може бути зазначено в цьому пророцтві, чого нам не варто знати?
- Лілю, я розумію, що все це дивно й незрозуміло для тебе. Та на більшість твоїх запитань ніхто не зможе дати відповідь. Я небагато знаю. І все, про що мені відомо, я вже розповів вам.
- Тепер настав час для моїх запитань - зараз мені стало дуже страшно. Едгар не на жарт розлючений. І, здається, я навіть розумію, чому.
- Я ж тобі ніби все розповів.
- Так. Тільки залишились деякі неточності. Якщо, наскільки я зрозумів, демоном у нашій сім'ї була мама, то чому вона не вірила в твої розповіді про мене?
- Твоя мати фанатично надіялась на те, що тобі не передались її гени.
- Але ж вона розповідала тобі про все це? Значить, мама розуміла, що швидше за все я теж такий, як вона.
- Все не так, як ти думаєш. Про пророцтво, війну та все інше мені розповіла зовсім інша людина.
- І хто ж це?
- Твій дід. Перед смертю він вирішив, що мені варто все це знати й бути готовим до будь-якого фіналу. Вже тоді він розумів, що мама намагатиметься відгородити тебе від цього.
- Чому ти раніше не казав, що мама загинула у війні? Я завжди думав, що це ти довів її до смерті.
- Мені було спокійніше, коли ти так думав. Якби дізнався раніше, міг відреагувати не дуже добре. А так Ліля вже знає, як тебе заспокоїти.
- Я згодна з В'ячеславом Івановичем. Видавати тобі інформацію частинами - це вірне рішення. Ніхто не може передбачити, як ти реагуватимеш на ту чи іншу інформацію.
- Але ж я маю право знати правду. Навіщо тоді приховувати її від мене?!
 

Едгар вдаряє кулаком по столу, від чого дерево розламується на дві частини. Очі хлопця буквально закипають від злості. Цього разу в них спалахує демонічний вогонь. Не розумію, що саме спричинило такий гнів. Та діяти в цій ситуації потрібно швидко. Кладу долоні на щоки Едгара, намагаючись спрямувати його погляд на себе. Хлопець виривається й хоче кудись втекти, та батько зупиняє його. Щоправда зовсім не тим методом, що міг би мене влаштувати. В'ячеслав Іванович встромив шприца у плече сина. Едгар ударив батька по обличчю й пішов у сторону вхідних дверей. Біля них хлопець звалився з ніг. Здається, він сильно вдарився головою, адже на підлозі з'явилася кров.