Глава 10 Ліля

Натискаю на кнопку й чекаю, поки відчиняться ці залізні двері. Едгар підходить ближче й кладе руку мені на плече, додаючи мені впевненості. Не пам'ятаю, щоб когось настільки турбував мій психічний стан. Заходжу в ліфт у стані спокою. Коли зачиняються двері, серце починає потрохи спускатися до п'яток. Дихання збивається, пульс підскакує. Помітивши цю знервованість, Едгар бере мене за руку. Ліфт починає підніматися. Я втрачаю контроль над собою й повільно сповзаю вниз по стіні. Хлопець підхоплює мене й заключає у свої обійми. Його рівне дихання трішки заспокоює, та паніка все одно намагається захопити мене. І, здається, у неї непогано виходить. Відчуваю, як обличчя горить від нервів. Я на межі втрати свідомості намагаюся піймати погляд Едгара. І в цей момент стається те, чого не очікував ніхто. Хлопець цілує мене. Ніжно, солодко, заспокійливо. Я абсолютно втрачаю голову й зовсім забуваю про свій страх.

- Що я бачу?! - голос Лани змушує Едгара відійти від мене. - Пробачте, що перервала. Натисніть на одиничку й продовжуйте. І в магазин сходіть. Мені до вечері не вистачає деяких продуктів, список скину смс-кою. Бувайте, голубки.
- Я вже починаю звикати до несподіваних появ Лани - з посмішкою говорить хлопець.
- Ти посміхаєшся?
- Що?
- Так, так. Це посмішка.
- А ти не втратила свідомість.
- Просто хтось ошелешив мене поцілунком, змусивши забути, де я знаходжусь.
- Радий, що тобі це допомогло.
- Воно то так, але треба закріпити результат.
- Впевнена в цьому?
- Не хочеш - не треба. Я піду сходами.
- Ого. З яких пір ти на людей гаркаєш? - притиснувши мене до стіни, запитує Едгар.
- Не знаю. Захотілося погарчати.

Тепер вже моє серцебиття пришвидшується не від страху, а від бажання. Бажання доторкатися губ цього хлопця знову й знову. Едгар натискає на кнопку. Двері зачиняються, і ліфт рушає. Рука хлопця лягає на мою шию. Він підходить ближче й цілує мене. Цього разу палко, пристрасно. Обіймаю руками шию хлопця, не дозволяючи відриватись від моїх губ. А він і не збирається це робити.

- Оу. Покликали мене фільми дивитися, а самі... - що ж це за день такий?
- Ми в магазин - Едгар бере мене за руку й витягує з ліфта. - Піднімайся нагору, там у квартирі Лана, вона тобі відчинить.
- Ти якось змінився.
- Як?
- Став більше посміхатися. І менше втікати від мене.
- Я не тікав. Просто боявся.
- Чому?
- Мій поцілунок міг тебе вбити.
- Як це?
- Не можу тобі розповісти, але це правда. Просто повір.
- Добре, я не розпитуватиму. Але чому зараз ти змінив свою думку?
- Тому що зрозумів, що помилявся. Ти жива, значить мої думки були хибними.
- Якщо я жива, то може треба ще один поцілунок?
- Прибережемо його до наступної поїздки ліфтом.
- У тебе й на це ліміт стоїть?
- Може й так.
- Шкода. Мені сподобалось.
- Я це відчув. Ти відразу розслабилася. Особливо під час другого поцілунку.
- Якщо кожного разу так їздити в ліфті, то страх взагалі пройде. Якби ще ніхто не заважав. Бо ж на найцікавішому обривають. Не дають повністю насолодитися моментом.
- Обіцяю дозволити тобі відчути все те, чого ти хочеш. Тільки трохи пізніше.
- Ланка надіслала список і сказала, щоб ми повернулися через п'ятнадцять хвилин.
- Минулого разу ми за цей час навіть до магазину не дійшли.
- Доведеться поспішити. Наздоганяй.

***

- Щось ви дуже швидко повернулись. Невже забули про покупки й лише зараз вилізли з ліфту?
- Ланка, прикрий свій прекрасний ротик і йди розбирати пакети - кладу на тумбу черговий лист від таємного прихильника й протягую подрузі пакети з продуктами.
- Ти що її не лише цілував, а ще й покусав? Де моя Ліля?
- А мені така сестра більше подобається. Ланці давно рота закрити треба було.
- Дякую за підтримку, кицю. Ніколи б не подумала, що ти перейдеш на сторону сестри. От і дружіть собі проти мене. А я буду спілкуватися з Едгаром - Лана бере хлопця під руку й веде його в кухню.
- З яких пір вона ображатися почала?
- Ми просто стали рідко спілкуватися. Я навіть не знаю, що відбувається в житті Лани.
- Тоді я відволічу Едгара, а ти поговори з подругою. По-моєму, в неї проблеми.
- Та в неї постійно проблеми з хлопцями. Одним більше, одним менше.
- Це на тебе Едгар так впливає? Де поділось твоє постійне бажання всунути свій носик у чуже життя?
- Мене просто зараз дуже мучать деякі думки. І це відриває мене від усього світу.
- Це ти про ті листи?
- І так, і ні - Аня бере конверт, який я досі не розгорнула й читає уголос його зміст.

- Здається, що цей сон прекрасний,
Та це не так, я буду чесним.
Зі мною станеш ти нещасна,
А світ навколо буде черствим...

- Ммм - все, що я можу промовити в даній ситуації.
- Якось не дуже симпатично.

- Букет бузку кладу під двері,
Слова бузкові на папері.
Ти їх читаєш знов і знов,
А я лишаюсь твоїм сном.

Здається, що цей сон прекрасний,
Та це не так, я буду чесним.
Зі мною станеш ти нещасна,
А світ навколо буде черствим...

- Так значно краще.
- Він підкладає мені лише частини віршів. Тобто хоче, щоб я перечитувала попередні знову й знову.
- Ненормальний якийсь. Нащо так гратися? Це зовсім не схоже на романтику. Я би боялась отримувати такі листи.
- А мені це все починає здаватися романтичним. Тільки не загальна ситуація, а просто листи. Без того, хто їх пише.
- Ти не думала, що це може бути Едгар. Йому не так вже й важко це все підлаштовувати.
- Навіщо це йому?
- Не знаю. Може, закохався. Після того, що було між вами в ліфті, я з легкістю повірю в дану версію.
- Це не може бути Ед. Його самого дуже дивують ці вірші та записки.
- Може, Едгар просто хороший актор.
- От поговори з ним і виясни. Ти ж у нас режисером хочеш бути, то маєш розбиратися в акторах.
- От і поговорю. А ти займись Ланою.
- Хах - з моїх вуст мимоволі зривається смішок.
- Щось не так?
- Давно ми з тобою так просто не спілкувалися і проблеми не вирішували.
- Бо я мала була, нерозумна. От і ображалась на тебе. Мені дозволили чітко зрозуміти, що ти мені потрібна - Анька обіймає мене. На душі одразу стає так добре й легко. Хочеться, щоб це примирення було довшим, ніж попередні.
- Мені тут демоненя одне на вушко прошепотіло, що в тебе проблеми. Не хочеш поділитися?
- Немає в мене проблем. Анька вигадує. У мене все прекрасно.
- Ланка, ми давно знайомі. І я бачу, що тебе щось турбує.
- Так, ти маєш рацію. Тільки це "щось" мене не стосується. За тебе переймаюсь. Надто швидко у вас з Едгаром усе відбувається.
- Що відбувається? Ті кілька поцілунків нічого не означають. Це просто терапія. Таким чином ми позбувалися мого страху - насправді я просто не розумію, що все це значить.
- І як успіхи?
- Не скажу, що це допоможе побороти страх, але зменшує його.
- Ліль, я тебе прекрасно знаю. Просто так цілуватися з хлопцем ти не станеш. Едгар тобі подобається?
- Не знаю. Не розумію. Усе так дивно - сідаю на підвіконня й дивлюся на сніг.
- Допомогти розібратися?
- Спочатку мені потрібно поговорити про все це з Едгаром. Тоді, можливо, картинка проясниться.
- Я дала вам таку нагоду. Чому не скористалися?
- Похід у супермаркет не підходить для вирішення таких питань.
- Де ділась моя Ліля?
- У сенсі?
- Це не ти. Точніше ти змінилась. Зник оцей нездоровий романтизм, і ввімкнувся мозок. Якраз тоді, коли це не потрібно.
- І навіщо мені зараз той романтизм?
- Хочу, щоб у тебе особисте життя налагодилося. Та й чому це Едгар має жити тут просто так? Нехай користь приносить.
- Він котів моїх годує.
- О так, це дуже важливо.
- Повір, живе Едгар тут не просто так. Я поки що не можу все тобі пояснити. Та після нічних пригод мої здогадки про роль цього хлопця в моєму житті підтвердилися.
- Ммм, що ж це за нічні пригоди?
- Та так, нічого незвичного. Просто Едгар спочатку кудись зник. Потім завалився посеред ночі й чомусь був упевнений в тому, що зі мною щось сталося.
- Переживає. Може йому щось наснилось, тому вирішив перевірити, чи це випадково не правда.
- Чесно кажучи, я не хочу зараз про все це думати. Хочеться просто відпочити.
- Вечір фільмів у приємній компанії - саме те, що тобі потрібно. І більше ніяких розмов.
- Дякую.
- За що?
- За те, що все розумієш і не ображаєшся. Ну що ж, я готова стати вашим су-шефом - люблю готувати з Ланою. Це завжди підіймає мені настрій.
- Я практично закінчила. Та якщо ти зробиш свій фірмовий холодний чай, буде прекрасно.
- Вам допомога потрібна?
- Що, не вдалася розмова з Едгаром?
- Йому батько зателефонував, тому я до вас прийшла. Не буду ж чужі розмови підслуховувати.
- Тоді допомагай мені робити чай.
- Надто важко. Можу допомогти щось спробувати, покритикувати.
- Хитра яка.
- Придумала. Я вам співатиму. Готувати ж потрібно з хорошим настроєм.
- Я навіть не знала, що Аня так класно співає. Потрібно більше спілкуватися з сестрою. Я чомусь абсолютно не можу сконцентруватися на справі. Думки займає розмова Едгара з батьком. Він розповідав, що не спілкувався з татом дуже довго. Були тільки оці дивні переслідування. А зараз батько знову увірвався в життя хлопця. Дивно це все. Мені зовсім не подобається.
- Круто співаєш - Едгар спирається об стіну. Хлопець виглядає настільки змученим, що здається, ніби він не з батьком розмовляв, а тягав мішки з чимось дуже важким.
- Дякую. У тебе все добре? - рада, що Аня задала це питання. Я б не змогла. Відчуваю дискомфорт під час спілкування з Едгаром у присутності інших.
- Все чудово.
- А так не скажеш. Коли я виходила з кімнати, ти був веселішим.
- Все добре. Просто розмови з батьком завжди важкі. У вас все готово? Я вже фільм вибрав...