Глава 8 Едгар

***

Чорт! Чорт! Чорт! Це найгірше, що могло статися. Не можна було цього допустити.

- Батьку, випусти мене! - з якою ж злістю потрібно бити в двері, щоб пробити діру?
- Ти чого бушуєш? Прислугу розбудиш.
- Ти сидів під дверима?
- Просто вирішив перевірити, як ти.
- Не вмикай турботливого татуся, краще випусти мене звідси.
- Тебе не можна підпускати до людей.
- Знаю, але зараз мені потрібно її врятувати. Будь адекватним, відпусти мене.
- Едгаре, ти ж знаєш, що краще залишитися тут. Тобі небезпечно знаходитися серед людей.
- А ще небезпечнішим буде момент, коли вона загине. Відпусти!
- Її життя важливіше за твоє?
- Так, чорт побери - хапаю батька за горло.
- Едгаре, що ти робиш? Відпусти мене.
- Відчиниш двері, пущу - від злості мої пальці міцніше стискають горло батька. Бачу, що йому вже важко дихати. Та цей чоловік не здасться так просто.
- Невже ти зможеш вбити батька заради якоїсь дівчини?
- Ти все одно не зрозумієш.
- Так поясни - не знаю, чому я його відпускаю. Потрібно боротися до кінця. Але ж не такими методами.
- Я випадково передав Лілі частину своєї сили. Якщо вона помре, то і я загину. А що буде далі, ти сам прекрасно знаєш.
- І чому ж вона має померти?
- Бо не втримає в собі мою силу - чую, як у замку прокручується ключ. Двері відчиняються, і батько протягує мені ключі від свого авто. - Навіщо це?
- Так буде швидше. Обережніше на дорозі.
- Мій байк досі стоїть у гаражі?
- Я не дозволю тобі на ньому поїхати.
- Я вже дорослий хлопчик, і твої дозволи мені не потрібні.

Підіймаюсь сходами на перший поверх і біжу в сторону гаража. Батьку, батьку, не вчить тебе життя. Ключі від байку лежать там, де й завжди. Якби батько не хотів, щоб я вибрався звідси, заховав би їх. Та це зараз не важливо. Час іде на секунди. Не помічаю, до якої швидкості розганяю свій байк. Та зараз у голові лише Ліля. Я повинен врятувати її. І зовсім не для того, щоб врятувати себе. Байдуже на моє життя! Головне, щоб Ліля вижила. Вона не винна в тому, що зіткнулась з монстром.

Під будинком дівчини я опинився дуже швидко. Абияк припарковую байк і заходжу в під'їзд. Ніколи раніше не долав сходинки з такою швидкістю. Двері, на диво, відчинені. Забігаю у квартиру й врізаюсь у засмучену Лілю.

- Обережніше. Ти ледве мене не вбив.
- Ти жива? Тобто, з тобою все добре? - у пориві щастя міцно обіймаю дівчину.
- Якщо не враховувати цього листа й того, що тепер у мене на лобі буде ґуля, то все прекрасно. Може, поясниш, що відбувається? - відстороняючись від мене, запитує Ліля.
- А що відбувається? - молодець, Ед, зараз саме час увімкнути режим дурника.
- По-перше, ця дивна записка. Чому ти загроза? Що значить "так буде краще"? По-друге, якщо ти зібрався піти й не хотів, щоб я шукала з тобою зв'язок, то чому повернувся? По-третє, чому ти такий наляканий? Здається, ніби за тобою маніяк-убивця гнався, а моя квартира - єдиний притулок. І в кінці кінців, чому ти здивувався тому, що я жива?
- Так багато питань, а відповідь всього одна.
- І..?
- Що?
- Я можу її почути? Ед? З тобою все добре? Едгар!

Не розумію, що відбувається. Чи то переляк, чи то перевтома так на мене впливає. Ноги стають ватними, перед очима все пливе, а потім різко вимикається світло.

Приходжу до тями в кімнаті Лілі. Очі пропалює сонячне проміння. Це дозволяє мені зрозуміти, що пройшло кілька годин з того моменту, як я втратив свідомість. Дівчина лежить поруч, точніше її голова зручно розмістилася на моїх грудях. Здається, вона відчула, що я рухаюсь, тому відразу ж сіла на ліжку.

- Тобі краще?
- Не знаю. Що сталось?
- Ти повалився у коридорі. Але ти не втратив свідомість. Просто міцно заснув, ніби під дією якихось ліків.
- Але я нічого не приймав.
- Може, тоді краще звернутися до лікаря? - я, здається, зрозумів, з чим пов'язане таке знесилення.
- Чому ти спала тут?
- Взагалі-то це моя кімната. А якщо чесно, то я просто дуже переживала за тебе. Сиділа, сиділа й сама не зрозуміла, як заснула. Їсти хочеш? Чому ти так на мене дивишся?
- Останнє, що я пам'ятаю, це купа запитань від тебе. Невже ти не хочеш вибивати з мене відповідь?
- Хочу, але ж я її не отримаю.
- Чому ти так вирішила?
- Під час сну ти кричав: "Якщо ти дізнаєшся правду, то захочеш припинити наше спілкування".
- І це тебе зупинило?
- І так, і ні. Якщо ти не хочеш розповідати мені свою таємницю, мовчи. Тільки не зникай, будь ласка. Я... - у повітрі повисла хвилинна пауза. - Я не хочу, щоб ти йшов.
- Як це розуміти?
- Не знаю, як пояснити.
- Кажи, як є. Я постараюся зрозуміти.
- Мені здається, що тут ти будеш у безпеці. Ти ж ховаєшся не від батька?
- Що? Як ти зрозуміла?
- Він телефонував тобі. Не один раз. Я відповіла.
- І про що ви говорили?
- В'ячеслав Іванович сказав, що ти поїхав рятувати мене. Він дуже переживав через те, що ти міг розбитися на байку. З цим усе ясно, але я так і не зрозуміла, від чого мене потрібно рятувати. Це якось пов'язано з твоєю таємницею? Або ж з моїм сном?
- Усе це взаємопов'язано.
- І ти не можеш розповісти, чому. Я розумію.
- Як ти себе почуваєш? Нічого дивного не відчуваєш?
- А повинна?
- Сам не знаю. До того, як завалився у квартиру посеред ночі, був переконаний, що тобі має бути погано.
- Через те дивне відчуття у сні?
- Так.
- Що це було? І чому я від цього різко прокинулась?
- Я прокинувся, тому сон припинився.
- Чекай. Ти хочеш сказати, що нам сняться однакові сни, які припиняються в обох, як тільки один з нас прокинеться?
- Якось так.
- Як таке можливо?
- У снах можна виконувати найпотаємніші свої бажання.
- І? Не розумію, як це впливає на те, що ми бачимо ті ж самі сни.
- Якщо я скажу, що роблю це для тебе, ти повіриш?
- Як ти це робиш? Знову все зводиться до таємниці? Знову ці секрети? Як мені дізнатися хоч щось про тебе, якщо все навколо таємне?
- Можливо, тобі не варто пізнавати мене?
- Та чому ж?! - не думав, що Ліля може бути настільки злою. Вона перекинула стілець, на якому спав Барон. Хтось постукав у двері, тому дівчина перервала нашу розмову й пішла подивитися, хто там. Я вирішив вийти за нею.
- Ммм, знову лист від таємного прихильника? Що на цей раз?