Глава 7 Едгар

Ліля втратила свідомість, чим дуже налякала мене. Довелося навіть швидку викликати. Не знаю я, що роблять у таких ситуаціях. Лікар пояснив, що нічого страшного не сталося. Та мене турбує те, що Ліля досі не прийшла до тями. Як можна казати, що нічого страшного не сталося? Що вона просто спить?

- Едгар? - дівчина стискає мою руку. - Що сталось?
- Пробач мені. Я не хотів, щоб так все закінчилось.
- Про що ти?
- Якби я одразу розповів тобі правду, цього б не було. Ти б не зачинилася у ванній кімнаті.
- Я знову втратила свідомість через напад паніки?
- Знову? Тобто таке ставалось раніше?
- Іноді моя паніка доводить мене до страшного стану. Та це швидко проходить. Довго я без свідомості була?
- Приблизно півгодини.
- Як ти себе почуваєш? - здається, Ліля лише зараз помітила, що ми тут не самі. Цікаво, чому лікар звертається до пацієнта на "ти".
- Все нормально. Не варто робити трагедію з того, що я втратила свідомість. Ти ж знаєш.
- Знаю. Тільки твій хлопець був переконаний у тому, що це не звичайна втрата свідомості - як же я не люблю, коли в моїй присутності говорять про мене в третій особі. Обожнюю просто. Настільки сильно, що аж очі у відображення в дзеркалі почорніли. Надіюсь, що це не дуже помітно.
- Едгар просто мій сусід. І, як виявилось, дуже турботливий - Ліля перевела погляд на мене й посміхнулась.
- Я вколов тобі заспокійливе, тому раджу трохи поспати. Думаю, далі ви без мене впораєтесь.
- Дякую - проводжу лікаря до дверей і повертаюся до Лілі.
- Ви знайомі?
- Так. Андрій часто приїжджав до бабусі, коли їй було погано. Так ми і познайомилися. Він знає про мій страх. Мабуть, тому спокійно до цього поставився. Минулого разу швидку викликала Ланка, коли таки затягнула мене в ліфт. Після цього ще вибачалась кілька місяців.
- Ти не думала звернутися до лікаря?
- На це потрібні кошти.
- Серйозно? Тобто віддати двісті тисяч незнайомому хлопцю ти можеш, а витратити гроші на власне здоров'я ні?
- Я... - здається, моє запитання змусило дівчину задуматися.
- Зрозумій, що це зовсім не серйозно. Ти повинна дбати про своє здоров'я, особливо психічне.
- Ти маєш рацію. Коли не було грошей на лікування, я просто не задумувалась про це. А після смерті бабусі взагалі забула про себе.
- Хочеш, я сходжу з тобою до лікаря?
- Це зайве. Я і сама впораюся. Тільки подумаю про це пізніше. Ходімо пити чай - як же мені хочеться зараз обійняти її, але я не можу собі це дозволити. Не можна прив'язуватися. Нічим хорошим це не скінчиться. - Ед...
- А?
- Чай пити йдемо? Розмова є - мене лякає те, як Ліля перемикається з однієї ситуації на іншу.
- Тобі краще поспати. Поговоримо пізніше.
- Зі мною все добре. Не варто перейматися.
- Я дуже перенервував. Тепер мені потрібно побути на самоті.
- Звісно.

Здається, Ліля засмутилася. Та для неї буде краще, якщо я зараз покину квартиру. Не хочу завдати цій дівчині шкоди якимось необдуманим вчинком. Ліля не повинна страждати через те, що вирішила допомогти мені. Не пробачу собі, якщо з нею щось станеться. Мені потрібно зникнути. І робити це треба так, щоб батько зрозумів, що між мною та Лілею немає ніякого зв'язку. Інакше їй і надалі загрожуватиме небезпека. Батько - страшна людина. Те, що твориться у його голові, важко зрозуміти та прийняти. Він просто залежний від грошей. Статус і місце в суспільстві завжди займали перше місце в житті батька. Друге посіла робота. Ми з мамою відійшли на задній план. Вона терпіла, а я не зміг. Її немає в живих більше, ніж два роки. І за цей час моє бажання помститися лише виросло. Батько поплатиться за смерть мами. Я обіцяв, що помщусь. Він страждатиме. Обов'язково. Та спочатку потрібно захистити Лілю від нього. Залишаю прощальну записку під дверима її кімнати й покидаю квартиру.

"Пробач, що тікаю. Я роблю це для тебе. Щоб захистити від батька, моїх проблем. Від мене... Не шукай зв'язок зі мною, не наражай себе на небезпеку. Я сам повернуся, якщо перестану бути загрозою. Прощай!"

Ліля зрозуміє. Принаймні я дуже на це сподіваюсь. Тепер потрібно розібратися з батьком. Байдуже, що ніч надворі. Я поїду й поговорю з ним.

Так дивно знову повертатися до будинку, у якому не з'являвся вже понад три роки. Нічого не змінилося. Навіть охоронець залишився. Він впізнав мене, тому й пустив без зайвих запитань.

- Що привело тебе сюди посеред ночі?
- І тобі привіт, татку.
- Чую нотки іронії у твоєму голосі.
- Ти сплутав. Це називається ненависть.
- Нащо ж так грубо?
- А ти зі мною як поводишся?
- Бачу, ти не миритися прийшов?
- Навіщо ти її зачепив?
- Не розумію, про що ти.
- Не клей з себе дурня. Ти прекрасно знаєш, про що йде мова.
- Я нікого не чіпав.
- Ти ні, а твої пси погрожували Лілі.
- То ти про онучку відомої письменниці поговорити прийшов?
- Я прийшов сказати, щоб ти не втягував її у наші сімейні справи. Ця дівчина просто дозволила мені переночувати в неї, не більше.
- Чим вона краща за Світланку?
- Знову ти про цей мішок грошей і по-сумісності доньку твого ділового партнера?
- Ти обіцяв одружитися з нею і втік.
- Обіцяв це не я, а ти. І втеча тоді була єдиним виходом. Та й сам ти знаєш, що мені потрібно знайти абсолютно іншу дівчину.
- Знаю. Тільки ти міг утекти перед весіллям, а не під час церемонії - я ще ні разу не розмовляв з батьком після того випадку. Зараз він пригадає мені всі гріхи.
- Погодься, епічно вийшло?
- Епічно було, коли ти, тікаючи, мою машину розтрощив.
- До речі, щодо цього. Як я можу повернути гроші за авто, коли ти душиш мене?
- Що значить "душу"?
- Як тільки я влаштовуюсь на нову роботу, керівнику поступає дзвінок, після якого він вимушений мене звільнити. Хочеш сказати, що ти тут абсолютно ні до чого?
- Щоб тебе не звільняли, потрібно добре працювати.
- Саме тому мене проганяють ще до початку першого робочого дня.
- Я до цього не причетний.
- Забули. Просто скажи своїм підлеглим, щоб Лілю не чіпали. Інакше я дуже розізлюся. А характер у мене твій, боротися вмію.
- Цуцик зібрався з вовком битися?
- Не маю ніякого бажання продовжувати нашу розмову.
- Зачекай.
- Навіщо? Хочеш видати мені чергову порцію приниження? Дякую. Я вже ситий по горло.
- Залишайся.
- Цікаво, на яких умовах?
- Це твій дім. Ти маєш повне право жити тут.
- Але...
- Ніяких "але". Просто залишайся - він знову щось задумав.
- Я надто добре тебе знаю. Кажи все й одразу.
- Якщо ти залишишся, я її більше не чіпатиму.
- І..?
- Що?
- Я прекрасно розумію, що це не всі умови. Що ти хочеш? Щоб я університет кинув? Чи, може, треба помиритися зі Світланою?
- Просто повертайся.
- Я подумаю.
- Та хоча б сьогодні залишся. Куди ти посеред ночі підеш?
- З яких пір тебе хвилює мій добробут? Чи це все через те, що ти в депутати зібрався? Не хочеш, щоб усі дізналися, як живе твій син?
- Все-таки щось від мене ти взяв.
- Кмітливість мені передалась від мами. Твоє в мені лише ДНК. І то частково.
- Хочеш повернутись у видавництво?
- Впораюся без твоєї допомоги.
- Який же ти впертий. Геть як мати.
- Не згадуй про неї таким тоном.
- Пробач. Ходи в свою кімнату.