Глава 4 Ліля

Хапаю хлопця за рукав і розумію, що падаю. Просто чудово. Едгар встигає спіймати мене. Далі, як у фільмі: світ для нас завмирає. Є просто Едгар і я. Ми дивимося один одному в очі й навіть не кліпаємо. Серце б'ється так сильно, що здається ніби пульсує все тіло.

- Ніколи не кажи, що тобі мене шкода.
- Ніколи не кажи, що почуття не важливі - Едгар допомагає мені встати на ноги й протягує руку.
- Краще тримайся, бо наступного разу можу й не спіймати.
- Я не збираюся падати.
- Як знаєш - та що ж це таке? Не встигла й два метра пройти, як знову посковзнулася. На щастя, Едгар вдруге спіймав мене.
- Дякую.
- Може, все-таки візьмеш мене за руку? Гордість тут ні до чого - він має рацію, та я все одно чомусь ображаюся.
- Ти завжди досягаєш своєї мети?
- У мене не було мети взяти тебе за руку.
- О господи! - скрикую я. Треба було бачити обличчя хлопця в цей момент.
- Що сталось?
- Посміхнувся. Я думала, що ти не вмієш цього робити.
- Та ну тебе.
- Посміхнися ще разочок.
- Ліміт посмішок на місяць вже вичерпаний.
- Як шкода. Невже з цим нічого не можна зробити?
- Не знаю. Можеш спробувати. Скільки ще магазинів нам треба пройти, щоб купити морозиво?
- Прийшли вже.
- Тут морозиво смачніше, ніж у попередніх?
- Та ні. Я просто хотіла посмішку твою побачити.
- А якщо чесно?
- Тут вночі симпатичний касир працює.
- Оу. То я краще тебе на вулиці почекаю.
- А хто мені допоможе вибрати морозиво?
- На жаль, я не дуже компетентний у даному питанні.
- Ходімо. Треба щоб хтось мене зупинив.
- Ти хочеш накинутися на бідолашного касира? Навряд чи мені вдасться врятувати його.
- Для перегляду фільмів потрібно купити смаколиків, а я можу згрібати з полиць абсолютно все, що бачу. Тут без контролю не обійтись.
- І що ж би ти без мене робила?
- Та не пішла б у магазин о першій ночі.

Додому ми йшли в абсолютній тиші. Едгар ніс пакети й тримав мене за руку, щоб не впала. Це так мило. Мені на мить здалося, ніби ми закохана пара. Та це точно не про нас.

- Що це? - запитую я, побачивши конверт під дверима.
- Не знаю.
- Тримай.

Протягую Едгару ключі від квартири, а сама розгортаю конверт. Всередині лежить папір бузкового кольору і декілька квіточок бузку. Розгортаю листок. Декілька рядочків написані від руки. Здається, це вірш:

"Вино - мій друг.
Кохання - ворог.
Це вічний круг.
Ти в нім психолог.
Не хочу жити.
Буду вити.
З тобою хочу говорити.
Тебе бажаю захистити,
Принести зранку тобі квіти,
На вухо ніжно шепотіти:
Я потопаю в ейфорії.
Та це лише бузкові мрії..."

- Симпатично. Здається, у когось з'явився таємничий прихильник.
- Уявлення не маю, хто це - цікаво: Володимир Ігорович пише вірші? Хоча мені не хочеться вірити в те, що це він.
- І де ви так довго ходили? Я вже почала сумніватися в тому, що між вами нічого немає - з кімнати вийшла Аня. От навіщо вона знущається? - Все в порядку? Ви якісь засмучені.
- Швидше спантеличені - все, що я можу сказати в даній ситуації.
- Що сталося?
- Тут твоїй сестрі хтось любовні листи пише. Точніше вірші складає.
- Так ось чому він біля дверей кружляв.
- Хто? - може, Аня роздивилася того, хто приносить ці листи.
- Хлопчик якийсь. Мене ще дуже здивувало, чому такий малий вночі по під'їзду ходить - ця інформація лише більше мене заплутала.
- А як він виглядав?
- Років на дванадцять. Не дуже високий, руденький.
- Так це, мабуть, син сусідів.
- Ахах, здається, в Лільку закохався малий з сусідньої квартири. Мабуть, у мене не все так погано - рада, що це підняло моїй сестрі настрій.
- Вірш надто дорослий для нього. Та й перший лист навряд чи належить хлопчику. Де він міг взяти бузок зимою? Одна справа сухі квіти в листі, і зовсім інша - гілочка свіжих квітів.
- Може, в його бабусі є теплиця, де вона бузок вирощує. Не варто так категорично до цього ставитись.
- Пропоную забути про цей лист і сісти дивитися фільми.
- Як завжди на найцікавішому обламуєш. Я чекала твою звичну розповідь про весь романтизм ситуації.
- Пробач, не встигла підготувати доповідь на тему: "Якийсь маніяк підкидає мені під двері листи".
- Я вже думала, що ти захворіла, але ні: все добре. Така ж злюка.
- Тобто я посеред ночі йду в магазин, щоб купити тобі морозиво, і все одно залишаюся злюкою?
- За морозивом ходила? А я думала, що ти просто з Едгаром погуляти хотіла.
- Щось у мене вже немає настрою фільми дивитися.

Беру Іриску на руки й іду в кімнату Едгара. Хлопець залишився з сестрою в моїй. Як завжди Аня залишається в центрі уваги. Ні, я не засмучуюся. Так, я зла! Ну не можемо ми з Анею нормально спілкуватися. Ніякі старання не допомагають нам налагодити стосунки. Всі котики прийшли до мене й розляглися на ліжку. Міцно обіймаю Бузка й скручуюся калачиком на краю ліжка. З очей просто течуть сльози. Аня ввімкнула фільм. І знову ж тонкі стіни зіграли проти мене. Я вже навіть подумала про те, що не зможу заснути, але звук вимкнувся. Невже світло в будинку вимкнули?

- Чому ти це зробив? - і знову виходить так, ніби я підслуховую. Якось геть незручно. Я не слухатиму. Не слухатиму.
- Навіщо ти так з сестрою? Ліля тебе любить і дуже переживає. Ми не завжди показуємо свої емоції. І я впевнений, що зараз Ліля ображається. Вона старається налагодити з тобою зв'язок, але ти її відштовхуєш. Це неправильно.
- Хто ти такий, щоб вчити мене?
- Я ніхто, але слова мої ти ще згадаєш.

Аня знову ввімкнула фільм, а Едгар прийшов до мене. Він просто сідає на ліжко й мовчки дивиться на мене. Спиною відчуваю, як очі хлопця пропалюють в мені діру. Повертаюсь до нього обличчям. Очі хлопця, чорніші за ніч, знову починають грати карими барвами. Кілька хвилин ми просто дивимося один на одного. Бачу в очах Едгара біль. Його щось турбує. І це точно не я з Анею.