Глава 3 Ліля

Сьогодні просто прекрасний день. Треба було бачити вираз мого обличчя, коли Володимир Ігорович не знайшов, до чого причепитися. Він дар мови втратив, коли читав мій реферат. Точніше зовсім не мій. Посмішка на його обличчі підняла мені настрій. Додому я повертаюся неймовірно щаслива. Нарешті ці муки припинилися. Він навіть не дав мені нове завдання сьогодні.

- Ед?! - хлопець заснув у мене під дверима. Мій крик-здивування змусив його прокинутися.
- Мені більше немає до кого звернутися.
- Що сталось? Ти знову з кимось побився? - у хлопця на обличчі з'явилися нові синці й застигла кров.
- Мене побили.
- Ходімо - відчиняю двері квартири. Не хочеться обговорювати таке у під'їзді. - Хто тебе побив?
- Не знаю. Підійшли двоє, сказали, що я винен комусь багато грошей.
- Боляче? - мені так його шкода, що на очах з'являються сльози.
- Дурниці.
- І кому ж ти винен?
- Якби ж я знав. Мені взагалі здалося, що вони мене з кимось сплутали.
- Нічого собі сплутали. На тебе дивитися боляче.
- Не дивись.
- А хто рани обробляти буде?
- Нічого серйозного. Саме загоїться. Що там з твоїм рефератом?
- Не моїм, а твоїм. Прийняли. Володимир Ігорович був у шоці.
- Чудово. Та реферат усе ж таки твій.
- Не розумію.
- Я просто виправив кілька речень і додав трохи фраз, які цей дивак обожнює.
- Ти знаєш мого викладача?
- Доводилось перетинатися. Коли я побачив його прізвище на титульній сторінці, одразу зрозумів, у чому проблема.
- Може, ще й мені розповіси?
- Тобі це не знадобиться. Він більше не буде чіплятися.
- Ти, мабуть, голодний. Зранку нічого не їв і ввечері теж.
- Я не хочу їсти.
- А я не буду питати. Потрібно буде, силою змушу. Зранку не встигла сказати, так як ти швидко пішов. Пробач Ланку. Така вже вона натура. Говорить усе, що заманеться. Вона навіть не думає, що може когось образити.
- Забий. Мене таким точно не образиш. Ліль, мені незручно про це просити. Дозволь залишитись ще хоча б на одну ніч.
- Ти можеш залишатися тут стільки, скільки потрібно. Я все одно не зможу тебе виставити за двері в такому вигляді.
- Мені справді некомфортно. Ми майже не знайомі.
- Ти розмовляв з моїм котом, а це багато значить.
- Ти все чула?
- Не вслухалася, просто знаю, що розмовляв. Що з тобою відбувається? Я не тиснутиму. Просто знай, що можеш розповісти мені все, а я збережу це в таємниці.
- Все в порядку. Просто трохи побитий - я не можу залишити його в такому стані на одинці з моїми котами. Вони, звісно, дуже хороша компанія, але зовсім не те, що потрібно. Надіюсь, Лана мене вибачить. Просто пишу їй повідомлення і вимикаю телефон. - Ти де літаєш?
- А?
- Там хтось прийшов. Я, звичайно, можу відчинити двері, але, мабуть, це краще зробити тобі.
- Угу - навіть не дивлюсь у вічко, просто відчиняю. На порозі стоїть моя сестра. - Що ти тут робиш?
- І тобі привіт. Я переночую в тебе.
- А як же твоя алергія?
- Замкнеш свої котів у кімнаті.
- Чому ти вдома ночувати не можеш?
- Наша божевільна матуся привела нам молодшого на років десять татуся. Мене від них нудить - Аня кидає своє взуття посеред коридору й прямує до моєї кімнати. Звідти вилітає Бузок. Замок у дверях провертається два рази, і я розумію, що сьогодні ночуватиму в коридорі.
- Хто це був? - пошепки запитує Едгар.
- Моя молодша сестра.
- І ти дозволяєш їй так з собою розмовляти?
- Я для неї ніхто. У нас різні батьки, тому ми зовсім не схожі. Може, піцу замовимо?
- Їстиму все, що даси. Можу взагалі попросити Барона поділитися зі мною кормом.
- Таких жертв мені не потрібно.
- Мені справді не зручно тут залишатися й харчуватися за твій рахунок.
- Можеш вважати це вдячністю за порятунок від нав'язливого викладача.
- Так хоча б трохи краще. Я сьогодні спатиму на підлозі?
- Ти спатимеш на своєму ліжку. Підлога моя.
- Е ні, я так не зможу.

Вечір видався дуже спокійним і цікавим водночас. Мені таки вдалося трохи розговорити Едгара. Ми навіть непогано поспілкувалися. Говорили в основному про журналістику. Я дізналась багато нової і дуже цікавої інформації. Навряд чи вечір у компанії хлопців, яких знайшла Лана, міг бути таким приємним. Аня так і не вийшла з кімнати, тому мені довелося ночувати разом з Едгаром. Він, як виявилося, дуже впертий. Ліг на підлозі, закутавшись у тоненьке покривало. Мені це зовсім не подобається. Ед і так побитий, а зараз ще й застудиться.

- Спиш? - шепочу я, надіючись, що хлопець відповість.
- Думаю.
- Про що?
- Перебираю людей, у яких міг позичити гроші.
- І як успіхи?
- Нікого не згадав.
- Тобі не холодно? - Едгар не відповідає. - Значить, холодно. Лягай біля мене.
- Це не зручно.
- Незручно спати у ванній. Якщо ти не ляжеш на ліжко, я спущусь на підлогу.
- Шантаж.
- Я все одно не засну, поки думатиму, що тобі незручно.
- Ще одні! - і чому Аня зайшла в кімнату саме тоді, коли Едгар лягав у ліжко? - Навіть немає де сховатися від цієї клятої романтики!
- Здається, у неї проблеми - шепоче Ед, змушуючи мене остаточно заплутатися.

Я не думала, що його турбує те, що відбувається навколо. Мабуть, наша розмова ввечері дозволила хлопцю почуватися впевненіше. Думаю, Едгар має рацію. В Ані проблеми. Тільки зі мною вона точно не говоритиме. У нас досить напружені стосунки. Аня не довіряє мені, це відчувається. А я просто не хочу здаватися нав'язливою. Куди він пішов? Обережно виходжу з кімнати. Світло в кухні ввімкнене. Здається, Аня з Едгаром там. І знову моя цікавість змушує підслухати. Колись мені це вилізе боком.

- Хлопець кинув?
- Що? Маячня!
- Дівчина? - мене здивувало запитання Едгара. Та те, що Аня нічого не відповіла, турбує мене набагато більше.
- Як ти зрозумів? І взагалі, хто ти такий?
- Неважливо.
- А що важливо?
- Я хочу тобі допомогти.
- Ти типу добра фея, яка рятує життя інших, але собі допомогти не може?
- Ми зараз не про мене говоримо - все-таки він залишився таким же черствим і врівноваженим. Все в порядку, у нього немає біполярного розладу, про який я думала раніше.
- А ми взагалі про щось говоримо?
- Ти зараз розповіси мені, що сталося. Далі побачимо.
- Мені подобається твоя впевненість. Тільки я нічого не розповідатиму, поки Ліля підслуховує - чорт. Я ж не видавала себе.
- А якщо вона зайде й сяде за стіл, ти розповіси? У тебе дуже хороша сестра, їй можна довіряти.
- Хай заходить - ого. Щось новеньке.
- Пробачте. Я не хотіла підслуховувати.
- Забий - каже Аня й вказує мені на стілець біля Едгара. Кілька хвилин дівчина просто налаштовувалась на розмову. Здається, їй важко про це говорити.
- Може, тобі буде легше, якщо я ставитиму запитання?
- Можна спробувати.
- Зайдемо здалеку. Як її звати?
- Еліна.
- Ви давно знайомі? Як познайомилися?
- Приблизно рік тому в нічному клубі. Коли батько остаточно пішов з сім'ї, мені захотілося напитись. Власне це я і зробила. У тому стані, в якому я була, повертатися додому - це те ж саме, що підписати собі смертний вирок.
- Особливо враховуючи те, що тобі тоді було лише шістнадцять - я навіть не уявляла, що Аня настільки сильно переживала через свого батька.
- Не перебивай, хай розповідає.
- Дякую. Еліна підійшла, коли побачила, що я плачу. Довелось усе їй розповісти. Щоправда це мало негативні наслідки для бармена, який продав мені спиртне. Батько Еліни - власник клубу. Він знав про цю ситуацію і, м'яко кажучи, не був у захваті від того, що ми потоваришували.
- І як ви зрозуміли, що між вами щось більше, ніж просто дружба?
- Перший крок зробила Еліна. Вона зізналася мені у своїх почуттях. Я не була готова до відвертої розмови, але розуміла, що відчуваю щось схоже. Кілька днів ми взагалі не спілкувалися. Це було важко.
- А що було потім?
- Ми вирішили спробувати. Спочатку було складно. Пізніше стало так легко, що ми навіть перестали приховувати наші стосунки. І мама це нормально сприйняла.
- Це не дивно. Наша мама завжди обирає почуття. Їй важливо, щоб нам з тобою було добре.
- Ти маєш рацію.
- Не забувайте про тему розмови. Чому ви з Еліною розійшлись? - як він може бути таким зосередженим?
- Її батьки дізналися про наші стосунки. Їм це абсолютно не сподобалося. Батько Елі поставив ультиматум: або я, або його гроші.
- І вона вибрала гроші? - питання саме виривається з моїх губ. Очі Ані наповнюються сльозами. Їй справді подобається ця дівчина. Не можу стримати емоцій, тому підходжу до сестри й обіймаю її.
- Я, звісно, можу зрозуміти Еліну. Вона з дитинства звикла до розкішного життя. Так вже привчили батьки.
- Ти не повинна розуміти її. Зараз може бути боляче, але я мушу це сказати. Якби Еліна справді тебе кохала, відмовилася б від батькових грошей. Якщо людина щиро кохає, ніколи не надасть перевагу розкішному життю. Звісно, дуже зручно, коли тебе хтось забезпечує. Від цього важко відмовитися, але цілком реально. Ніякі гроші не замінять того кайфу, який можна отримати від стосунків чи улюбленої справи.
- Ти так кажеш, ніби сам пройшов крізь щось схоже.
- А так і є. Саме тому я тут.
- Може, все-таки познайомимося?
- Ед.
- Анна. Приємно познайомитись. Я навіть подумати не могла, що в Лілі хлопець є.
- Що? Ні. Ти не так зрозуміла. Едгар пішов з дому, тому що хоче займатися журналістикою. Його батько проти цього.
- Не вловлюю суть. Як ти тоді опинився тут?
- У тебе дуже добра сестра. Вона приютила мене на кілька днів, поки в гуртожиток не влаштуюся.
- Таке вона вміє.
- Як я зрозуміла, спати ми сьогодні не збираємося? - Аня з Едгаром синхронно похитали головами. - Значить, я роблю чай?
- А морозива немає?
- Ні. Можу сходити в магазин.
- Пізно вже.
- Якщо моя сестра хоче морозива, я піду й куплю.
- Хоч Едгара візьми з собою.
- Я не проти.
- Тоді збирайся. А ти, Ань, обирай фільм.