Глава 2 Ліля

- Я думала, що мої котики не затримають тебе - кажу я, зайшовши в кімнату, й бачу, що Едгар розглядає мої папери.
- Реферат з теорії журналістики? Тема цікава.
- Справді? А мені після п'ятої здачі перестала подобатися. Чекай. Ти в журналістиці розбираєшся?
- На третьому курсі вчусь.
- Оце так співпадіння. Значить, твій батько проти журналістики?
- Не хочу про нього говорити. Краще дай ноутбук. Допоможу тобі з рефератом.
- У цьому немає ніякого сенсу. Все одно в мене його не приймуть.
- Викладач суворий?
- Ні. Він взагалі добрий. До всіх, окрім мене.
- І чим ти не догодила викладачу?
- Яка різниця?
- Це допоможе зробити правильний реферат.
- Навряд чи. Причин чіплятися до мене немає.
- Хіба так буває?
- Може, не будемо говорити про це? - мене нудить від однієї думки про реферат.
- Якщо дозволиш почитати свою роботу, обіцяю не згадувати про це.
- Можеш забрати її собі. Мені ці папірці нічим не допоможуть.
- Сумно, коли викладачі відбивають у студентів бажання вчитися.
- Ходімо пити чай - беру Гамлета на руки й іду в кухню. Едгар, не поспішаючи, приєднується до мене.
- Чому ти вирішила вчитися на журналіста?
- Не знаю. Я не вирішувала. Ця професія ніби була зі мною завжди.

Мені не подобається те, що Едгар задає питання, але ніяк не коментує мої відповіді. Це дуже дивно. Наступні хвилин двадцять ми просто пили чай у компанії моїх котів. Жодного слова. У повітрі повисла суцільна тиша. Я не звикла до такого. Навіть коли вдома нікого немає, можна поговорити з котами. Робити це в присутності Едгара я не можу, якось не зручно. Та й просто можу втягнутися й почати обговорювати свої проблеми з Ірискою. Лише вона мене розуміє як жінка жінку. Сміюсь від власних думок. Здається, хлопця це дивує.

- Щось не так?
- Я мовчу вже більше двадцяти хвилин.
- Це погано?
- Я постійно говорю. Це одна з причин наявності п'ятьох котів у моїй квартирі. Точно є з ким поговорити.
- Пробач, що не можу стати хорошим співрозмовником. Я зазвичай мовчу.
- Я це вже помітила. Час лягати спати. Твоя кімната в кінці коридору. Якщо мої розбійники тобі заважатимуть, можеш виставити їх за межі кімнати. Не дивуйся, що в мене горітиме світло й будуть відчиненими двері. По-іншому просто не засинаю. Ванна знаходиться напроти твоєї кімнати. Чисте полотенце на стільці біля ліжка.
- Добре.

Едгар забрав мій реферат і пішов у кімнату. Цікаво: йому просто незручно, через те що ми малознайомі, чи це звична поведінка. Усе так дивно. Спочатку цей хлопець мені сподобався, а зараз відчуття якісь змішані. Заходжу в кімнату, вмикаю лампу, яка стоїть біля ліжка, і зариваюсь під ковдру. Поруч на ліжку лежить Іриска, а ті розбійники, мабуть, досліджують тимчасового жителя сусідньої кімнати.

- Барон, от ти мені скажи, тільки чесно. Невже комусь може не сподобатися цей прекрасний реферат? Усе чітко, ніякої води. Не розумію, чому твою господарку так мучать з ним - а я й забула, наскільки тонкі стіни у квартирі. Чи, може, Едгар просто не зачинив двері?
- Мяяяу - ого, Барон навіть відповів. Його голос я ні з чим не сплутаю.
- Згоден, потрібно бути бовдуром, щоб ображати її.

Я засинала з посмішкою на обличчі. Звісно, підслуховувати чужі розмови не гарно. Та ніхто не винен у тому, що у квартирі погана звукоізоляція.

Так не хочеться прокидатися. Будильник дзвонить уже третій раз. Дивно, що це не злить Едгара. Підіймаю свою ліниву масу з ліжка й виходжу з кімнати. У квартирі повисла тиша. Двері в кімнату хлопця відчинені. Не знаю, що керує мною в цей момент, та я просто не можу не заглянути всередину. Едгара там немає. Дивно. Йду в кухню з метою заварити міцного чаю й налаштуватися на важкий день.

- Доброго ранку - сміючись, кажу я до хлопця, що заснув над паперами. Іриска треться об нього головою, намагаючись розбудити.
- Ой. Я і не помітив як заснув.
- Усю ніч тут просидів? А як же здоровий сон?
- Тема реферату цікавіша за сон.
- Ти серйозно? Я ж казала, що не потрібно нічого писати.
- Пізно. Надіюсь, ти не дуже розізлилась.
- Через що?
- Я твій ноутбук без дозволу взяв.
- Їсти хочеш?
- Ні, дякую.
- Не соромся. Я все одно готувати буду. Що ти любиш?
- Без різниці - як він може бути таким байдужим? Не вірю я, що Едгар насправді такий.
- Кого це принесло так рано?

Відчиняю двері. У під'їзді нікого немає. Мабуть, знову діти граються. Мою увагу привернула гілочка бузку на землі. Нічого не розумію. Надворі зима. До квітів прив'язана записка:

"Прекрасній музі з моїх снів".

Це звичайно дуже романтично, але не менш дивно. Що за чортівня?

- Привіт. Не думала, що ти зустрічатимеш мене з відчиненими дверима.
- Ланка - чорт, почуваюся винною, через те що вчора залишила її саму. Кидаюся в обійми подруги.
- Ти чому досі в піжамі? А це що? - дівчина забирає в мене листочок паперу. - Ммм, здається, у когось з'явився таємний прихильник. Може, це той хлопець, через якого ти вчора втекла? Хто він такий?
- Ні, він не міг - ой-ой, що ж зараз буде. Лана зайшла в квартиру наче до себе додому й одразу попрямувала до кухні. Тримайся, Едгаре, зараз буде допит.
- Оу... - цікава реакція. - Я невчасно прийшла?
- Знайомтесь. Лано, це Ед. Ед, це Лана, моя найкраща подруга.
- А Ед у нас хто?
- Ще один бездомний котик, якого Ліля підібрала на вулиці - мене дуже здивувала відповідь хлопця.
- Цікаво, цікаво. Ліля й справді любить безхатніх тваринок. Тільки ти на таких не схожий. Доглянутий, причесаний. Трохи подертий, але все ж таки маєш нормальний вигляд.
- Дякую за комплімент.
- То де, ти кажеш, Ліля підібрала нового кота?
- Вона врятувала його від бійки.
- Рятувала, мабуть, не дуже вміло - Ланка сміється, розглядаючи подряпини на обличчі хлопця.
- Нормально все я зробила - повертаюся спиною до цих двох і продовжую готувати сніданок.
- Образилася.