VI

Увесь наступний день я провів у якійсь невимовній тривозі. До рук не йшла ні коса, ні сокира. Бузина, як і попередні дні, зранку пішла до лісу. Я саме хотів спробувати з’ясувати, як звідсіля вибратись на світ божий, але вона так хутко зникла поміж дерев, що наздоганяти її не наважився. Ще бракувало знову загубитися.

Меланка вкотре напилася Бузинового пійла і забулася у сні. Добре, що хоч перед цим скуштувала шмат хліба і відварену «у мундирі» бульбу. Оцей її безпробудний сон мене починав насторожувати, і це, певно, теж позначилося на моєму загальному емоційному стані. Я був увесь знервований і роздратований.

Вечоріло, я сидів на колодках, переминаючи між зубами зірвану травинку. На відміну від вчорашнього дня, нині на дворі було тепло, я б сказав, навіть парко. Сподіваюсь, обійдеться без дощу. Бо тоді холера його знає, як звідсіля вибиратися. Я підстелив під спину светра та приліг, вдивляючись у сіре безхмарне небо.

***

— Ги… ти диви, яка файна. Ходи-но сюди, не бійся — прогуркотів голомозий привстаючи зі столу.

— Сядь, Василю. Не лякай, дівицю. — гиркнув до нього Петро і збуджено затарахкотів до дівчини: — Сідай з нами, шваркни 100 грам, он я тобі зараз кільки на хліб покладу. Та чого ти, як води у рот набрала?

— Та вона ж німа — прохрипів одурманений синтетичним наркотиком Ціпок. — Вона тут за бабцею своєю доглядала, але та вже давно скопитилася. Сама живе. Не боїться.

Усі троє не зводили з дівчини очей. На масній пиці голомозого грала хтива усмішка. Молодиця лишень встигла кілька кроків пробігти до дверей, як Ціпок впився у її руку своїми тонкими, сухими пальцями.

Вони брали її по-різному, так, наче врешті трапилась нагода утілити у життя усі підглянуті у дешевих порнофільмах сценарії. Тільки замість млосних стогонів розкутої порнозірки у лісі лунав гортанний, нелюдський крик німої дівчини. Коли врешті спустошились, господиню дому лишили лежати долу, а самі вийшли до криниці охолодитися та втамувати спрагу.

Після судомного поглинання води Ціпок зненацька увірвався знову до хати і за коси виволік дівчину надвір.

— Що хочеш ще? — спитав Петро.

Підтягнувши молодицю до криниці гиркув: «Що вилупилися, допомагайте».

— Та ж вона німа, сам казав. Нікому нічого не розкаже.

— Очі вона має і руки теж. Як не скаже, то покаже, — вицідив Ціпок.

Петро вчепився в ноги, Ціпок в руки. Голомозий стояв, вирячившись на побратимів, хміль починав виходити, а руки тремтіти.

— Ой, тільки давай без моралі — виплюнув крізь зуби Ціпок. — Чи тобі нагадати, що ти робив з її дупою ще годину тому.

Дівчина не пручалася. Вона вже навіть не плакала, а лишень пильно дивилася своїми зеленкуватими очима на своїх кривдників. Ще мить — і глибокий колодязь плюскотом сповістив, що прийняв у володіння тіло своєї господині.