Бувай, чарівний незнайомцю

Життя - неймовірно дивна річ. Ще вчора ти міг бути на вершині, купатися в славі та багатстві. А вже за день - вигрібати останні копійки, аби розплатитися за бридкий ром в брудному барі.

Джосен з дитинства знав, що йому світить чудове майбутнє. Заможні батьки, найкраща освіта, стажування в престижній фірмі й стрімка кар’єра. В нього було все, про що звичайні люди могли тільки мріяти. І чим все скінчилось?

Від гніву, нудота зрадницьки підступила до горла. Хотілося кричати, бити посуд, ламати все, що потрапить під руку. Але дрібні залишки здорового глузду змушували залишатись на місці й душити біль алкоголем.

- Поганий день?

Голос бармена долинув десь зверху. Такий м’який та оксамитовий. Він зовсім не відповідав його грубій зовнішності.

Міцні руки, покриті десятками татуювань, рівно підстрижена борода, наче він тільки-но вийшов від барбера, чаруючі сині очі й чорне волосся, зібране в хвіст. Розстебнута на два ґудзики сорочка небесно-блакитного кольору та чорні брюки, що гарно підкреслювали круглі сідниці.

Джосен облизав губи. Бармен був на сто відсотків у його смаку. Якби вони зустрілись ще вчора, він би точно не зміг втриматись й запропонував би провести веселу ніч. Звичайно ж за гарну плату. Але що він міг зараз? Йому й самому не було куди йти. Нахабний безхатько з блокованими рахунками.

- Можна й так сказати, - невесело усміхнувся Джосен. – Скільки з мене?

Насправді він не хотів чути відповіді. По власним підрахункам, він вже давно зайшов у мінус. Залишалося тільки ганебно втекти і назавжди потрапити в чорний список бару.

- Можливо, я ризикну нав'язати вам свою компанію? - цей чаруючий тембр відбився хвилею мурах по спині. У роті стало сухо.

- Якщо бажаєте, однак знайте – я поганий співрозмовник.

Слова зривались на диво легко. Чи то виною була краса бармена, чи то Джосен вже не міг залишатися наодинці з собою. Він й не помітив, як розповів незнайомцю про все своє життя. Як з ранніх років підробляв офіціантом в маленькій кав’ярні, щоб отримати перші «власні» кошти. Як закінчив коледж, а потім й інститут. Про те, що батьки відмовились від нього, коли дізнались, що він гей. Про досягнення та поразки. Про те, як той кого він вважав коханням всього свого життя, підставив його. Про десятки судів. І тисячі доларів, витрачених на юристів. Про кінцевий вирок і про втрату всього, що він міг вважати своїм.

Секунди неспішно перетікали в хвилини. Одна година змінювала другу, а розмова все не збиралась закінчуватись. Джосен й не помітив, як бар спустів. Залишилось тільки двоє – він та бармен.

- Вибачте, щось я заговорився, мені вже час йти.

Відштовхнувшись від барної стійки, Джосен спішно зіскочив на тремтячі ноги. Похитнувшись, він ледь не втратив рівновагу, однак в останню мить сильна рука підхопила його під плече.

- Я бачу, алкоголю було все ж забагато, - тепла усмішка і ніжний погляд очей.

Наступним, що пам’ятав Джосен, був удар о дерев’яні двері та стрімкий поцілунок, що повністю вибив повітря з грудей. Скрип матраца та ніжні дотики шкіра до шкіри. Усього на  мить, він забув про все. Ким був, ким мріяв стати і ким в кінцевому рахунку став.

Ніч подарувала забуття. Те, чого він бажав, і те, чого не міг собі дозволити.

Джосен повільно піднявся з ліжка. Старий матрац, жалісно скрипнув на прощання. Ступаючи босими ногами по холодній плитці, він обережно підійшов до відчинено вікна.

Нічний вітер торкнувся розпаленої шкіри. Приємно. Вперше за день Джосен відчув легкість. Наче бридка гусінь нарешті вирвалась з кокону, перетворившись на прекрасного метелика, що злетів у небо. Всі проблеми розчинилися в чаруючій миті насолоди.

Джосен востаннє поглянув на неймовірної  краси чоловіка, що мирно спав. На губах розцвіла усмішка, а до горла підступив ком. Одинока сльоза скотилась по щоці.

-     Прощавай...

***

Міхо прокинувся під звуки сирен швидкої. Місце поряд на ліжку вже давно було холодним. Його нічний гість безслідно зник. Лише на столі лежала маленька записка: «Бувай, чарівний незнайомцю»...