Письменник

Ігору здавалось що кожен наступний твір виходить йому краще, але дещо інше захоплювало Ігора, можливість продумати долю своєму герою самотушки:  «Хто зна,- говорив собі Ігор, у своїх думках, – можливо я чогось зможу навчитись у свого героя».  І коли Ігор перечитував написаний твір він був задоволений собою у тому плані, що зміг закінчити почате , що часом буває дуже важко.

Але сталось те що і мало статись, наступив час влаштовуватись на роботу, за реальні гроші, або дальше продовжувати спроби малими темпами перетворюватись у письменника. Для того щоб прийняти рішення, він пішов прогулятись по вечірньому місту, чекаючи що відповідь на його питання сама прийде до нього.

Отже робота, «займайся тим що прогодує тебе», говорив собі Ігор. Так і сталося Ігор знайшов роботу підсобника на будівництві. Поглинувшись у дванадцяти годинний робочий графік, у вигляді підсобника на будівництві, у Ігора були відсутні хоч якісь сили для того, щоб придумати нові сюжети і нових персонажів для майбутніх творів. Приходячи із роботи, він кожного разу робив одне і теж. Першим ділом це поїсти, потім помитись, потім зготувати щось собі поїсти на завтрашній обід, лягати спати, прокинутись, піти на роботу і знову вернутись з роботи, і шукати що поїсти. Це був замкнутий цикл життя.

Від попереднього лінивого життя письменника не лишилось і сліду. І за таким шестиденним циклом і жив наш герой Ігор. А на сьомий день, це був єдиним вихідним на тижні, крім випадків великих релігійних свят. В цей день, день свого вихідного Ігор відсипався до одинадцятої години дня, після чого вирушав гуляти по місту із розрахунком потратити декілька десятків гривень: «А може ще я сьогодні познайомлюсь з якоюсь дівчиною, і ми будемо зустрічатись на вихідних».

Зазвичай Ігор відвідував парк, міг подивитись фільм в кінотеатрі, випити якийсь розслабляючий напиток і вертався додому, щоб подивитись що там показують по телевізору. І готувався до нового шестиденного робочого циклу.

Минали дні, тижні, місяці і робота на будівництві стала підходити до завершення. Попереду чекали тижні вільного часу і от в один день такого тижня Ігор переглядав твори, що були написані ним швидше. З обіднього часу до легких сутінок він перечитав їх. Відкинувся на спинку крісла і став мислити. Щоб бути хорошим письменником треба писати хороший плавний текст, із захоплюючим інтригуючим сюжетом. А те що я написав є далеким від того що я хотів би читати.

Із часом стала вимальовуватись стратегія із основних вмінь які він хотів у собі розвинути. І комбінація цих вмінь мала дати йому можливість писати так, щоб він міг гордитись написаним. Першим вмінням яке він хотів у собі розвинути, це опис того що відбувається, так ніби він там присутній і це все реально. Це вміння – «описувати словами візуальну картину подій». Вміння описувати окремі елементи як складові чогось більшого, ніж ці елементи поодинці.

Його мозок швидко втомлювався, коли він намагався описати те що він робить і що бачить у режимі реального часу. Його хватало лишень на період тривалістю одну хвилину, в той час як для того, щоб бути хорошим письменником, він хотів утримувати це вміння з середньою протяжністю дві години. Щоб на протязі двох годин він міг мальовничо описувати подію протяжністю в дві години що відбувається в реальності, і щоб людина читаюча це, бачила перед собою усю ту картину яку бачив він, пишучи цей текст.

Я вважаю що одною із причин по якій читач отримує насолоду від прочитання хорошої книги, це плавність її написання. Коли автор так ясно викладає подію, що вона повністю сприймається читачем із кожним словом, наповнюючи душу читача певною досконалістю на момент прочитання книги.

Наш герой також жадав подібної досконалості в написанні своїх думок. Тому пригадуючи психології цілі з яких получалось, що маючи правдиву ціль і роблячи спроби, його мозок побудує стратегію сприйняття і визначить які питання треба собі задавати внутрішньо, щоб писати красивий по прочитанню і повний за змістом текст. Він дав собі енергії з приблизним терміном один місяць. А коли вибрана стратегія, залишається лишень діяти.

Питання опису події стало одним із головних питань його життя на цей відрізок часу. І через місяць він сів за писемний стіл взяв ручку в руки, і відкрив перед собою чистий зошит. Він навів таймер на своєму мобільному телефоні на 30 хвилин. Саме стільки йому було потрібно часу, щоб дійти від свого дому до центра його міста. Завдання яке він собі поставив, на протязі 30 хвилин описати його похід до центра міста таким чином, щоб читач його дочитував до кінця як на одному диханні. Його серце стало частіше битись, і він натиснув на кнопку телефона запустивши зворотний відлік, і повернув таймер таким чином, щоб не знати скільки йому лишилось часу для твору. По закінчені тридцяти хвилин телефон мав дати сигнал.

 Бам – бам –бам лунав звук із телефона, цей звук міг означати лишень одне, час вийшов герой мав бути в центрі міста. Ігор знервовано відклав написаний текст в сторону, щоб завтра перечитавши його він міг тверезо оцінити якість того що він написав, і чи може читач у своїй уяві, читаючи рядки тексту створені ним побачити людину що іде до центру на протязі 30 хвилин. Але зараз він поглядав косим поглядом на зошит що лежав на краю стола і запитував себе внутрішньо: «Получилось чи неполучилось, а що якщо я провалився». Внутрішній діалог терзав його душу так як жаждав конкретики. Раптова думка в його голові «ти зробив що міг» стала заспокоювати його душу.

Заспокоївши свій розум Ігор відався іншим справам і бажанням, направивши свою увагу у їхню реалізацію, від чого він відвідав одне кафе,два магазина, і три маленьких парка, після чого заснув міцним сном. Щоб наступним ранком після того як він прокинеться, через чотири години прочитати те що він написав за  вчорашні 30 хвилин.

Наступив ранок Ігор прокинувася, і першим ділом що він зробив, це взяв вчорашній рукопис, щоб оцінити його. Виспаним і думками чистий, він був готовий тверезо оцінити текст, який вчора написав. Взявши в руки текст він став його читати.