Розділ 44

• Друже Давид, на цьому місці наші дороги мають розійтися. Нажаль не можу тебе з собою взяти, бо сам не відаю що мене очікує. – сказав Орест після того як наші герої вийшли з печер – Що думаєш далі робити?
• Не знаю – чесно відповів Давид - до своїх точно не вернуся бо мене там очікує смерть. Тепер я вигнанець, порушник волі старійшини. Піду по світу мандрувати. Може десь приткнуся.
• Маю ідею. Якщо знаєш село Ель – декілька днів ходьби звідси. Іди туди і знайди жреця Лахара. Скажи йому що просив магістр Орест допомоги для тебе. Там тобі точно допоможуть. Успіху і будь-обережний Друзі обнялися, ще раз пересвідчилися чи немає засади біля печер і вирушили кожен у своєму напрямку.

За мить Орест уже їхав поїздом на базу Н-1. Посадка пройшла без сюрпризів. Потяг збирав по дорозі й інших учасників даної мультекспидиції. У поїздів Орест старався ні з ким не розмовляти. «От доїду зараз додому – нап’юся місячного і спати. Усе таки мені вдалося виконати свою місію».

Ось так на піднесені він прибув на вокзал переходу. Відбув карантин, під час якого трохи хильнув уже пива. Проте неприємний сюрприз очікував його при виході на перон експресу. До Ореста підійшли двоє працівників безпеки і попросили ідентифікуватися. Видно було що отримані дані викликали у них певне нерозуміння.

• Пройдіть будь-ласка з нами  - попросили вони ввічливо Ореста.
• А що трапилось? - перепитав він.
• Якісь неточності ідентифікації. Зараз звіримо по центральній базі і більше не будемо забирати ваш час.

Ореста провели в окреме приміщення. Спочатку щось довго звіряли по базі даних а потім вийшов один з офіцерів сів напроти Ореста і перепитав.

• Ви точно працівник департаменту археології.
• Ну так відповів Орест.
• А нам видає що ви працівник департаменту спостерігачів. І як ви це поясните?
• Не знаю. Напевно якась помилка.

З того моменту Орест почав помітно хвилюватися. Отож підробка десь дала збій. «То що наразі маємо? Мене спалили, але головне що я виконав свою місію, а далі хай буде що буде».

Уже через мить за Орестом прибули якісь вищі ранги і повели його в тунель до машини і повезли у невідомому напрямку. Про цей автомобільний тунель він знав, але вперше ним їхав. Дорога вела по спіралі вверх і при виїзді на денне світло Орест упізнав базу Н-1. Машина зупинилася біля департаменту безпеки. Велике квадратне сіре приміщення уже саме по собі навівало тугу. Його завели в окрему кімнату з решітками на вікнах і на дверях, надягли на Ореста кайданки і прикували до металевого столу. Незабаром зайшов ще якийсь офіцер, сів навпроти Ореста і розпочав діалог:

• Ну що пане Оресте, по усіх базах підтвердилось що ви ніякий не працівник департаменту археології. До речі дуже грамотна підробка документів. Якщо скажете хто робив і звідки – може будуть якісь преференції і поблажки.
• А що мене очікує? – спитав Орест.
• Ну якщо врахувати, підрубку документів, порушення по протоколах безпеки, порушення заборон і санкцій. Це тягне на червоний протокол.
• Якщо поділюся даними – що вторгую? Чи відмінять червоний протокол?
• З практики думаю що ні. Максимум поїдете до виконання вирок на місяць як звичайний працівник а не штрафник.

Орест зробив вигляд що роздумує, хоча він і не збирався нічого розповідати, адже розумів які можуть бути наслідки для друзів. Після паузи роздумів він додав:

• Напевно немає що сказати. Не знаю звідки документи. Випадково знайшов і скористався.
• Ну ми так і повірили, а форма археологів звідкіля. Ви розумієте Оресте і так тут буде розслідування і так виявлять хто і звідки вам це все організував. Тим паче ваша справа під контролем радника Маркуса. Кажуть він дуже втішився коли інформація дійшла до нього.
• Чи можна останнє бажання. – попросив Орест.
• Ну що ви так одразу «останнє бажання», ви ж не на страту йдете. Ви ж просто порушник безпеки. Кажіть що ви хотіли.
• Я б хотів поговорити з першим або другим радником.
• Боюся це неможливо. Перший радник зараз на землі. Другий радник зараз курує питання безпеки на місяці. Ну може вам якось вдасться під час транзиту з ним зв’язатися, але тут це неможливо. Ну то що ви вирішили: розповідаєте чи ми одразу готуємо документи на червоний протокол.
• А чи можна з друзями зустрітися?
• Боюсь теж ні. Такі правила безпеки.

Після цих слів Оресту стало справді не по собі. То що виходить він більше не побачить тих, з ким майже рік провів пліч опліч. А якщо вони подумають що він їх заклав. Тож він навіть немає шансу їм розповісти що сталося і пояснити ситуацію?

• І ще одне останнє питання. Що передбачає червоний протокол?
• Ну він передбачає медикаментозне витирання пам’яті. Спочатку вас доставлять до місяця. Там відбудеться ін’єкція, ну а далі департамент соціалізації придумає вам сценарій як ви повернетесь до повноцінного життя на землі. Будете собі жити як до появи тут. А все що чули і бачили просто не будете пам’ятати. Ну нічого ніби страшного. Єдине медикаменти по різному діють на людей. Хтось приходить до тями так ніби нічого не було, у когось виснаження, ломка, головні болі, а у когось може витертись трохи більше пам’яті ніж положено. Самі розумієте – усе умовно і ніхто не враховує особливості організму. Тим паче що на землю по червоному протоколу летять 30 осіб. Ніхто сюсюкатися не буде.