Розділ 43

Орест і Адела неспішно йшли напівтемним коридором, освітленим легким голубуватим світлом, який виходив прямо зі стін. Якщо там в залі Адела здавалася йому якоюсь фантастичною богинею, то тут вона була цілком реальною проте не менш прекрасною.

• «Адела» - чарівне імя – вимовив про себе Орест не підозрюючи що його хтось почує чи прочитає його думки, але несподівано почув в голові відповідь.
• Чому дивне, досить у нас популярне. «Адела» це героїня прадавніх переказів. Так батьки захотіли, і так я отримала таку ідентифікацію.
• Я не це хотів сказати, але тим не менш воно для мене чарівне.
• А чарівне це як? – пошепки перепитала Адела.
•  Це коли воно тебе вганяє в стан вічного блаженства. Ну коли тобі з тим ідентифікатором дуже добре – спробував пояснити Орест
• Оресте, ви дивна істота.
• Я знаю. Я така ж дивна істота і у своєму світі. Ну нема на то ради – відповів Орест.
• Вибач, я не мала на меті тебе образити. Просто так незвично спілкуватися з теранцем, який і розумний і знає як поводитися з протилежною статтю. Але у мене таке враження, що ти один із нас і дотримуєшся першого правила Скелополя «Скрізь при будь-яких обставинах, у будь якому місці залишатися собою». – Вона процитувала це правило як поезію. - Мені насправді дуже приємно з тобою спілкуватися. І не розумію чому.
• Я так розумію що той Скелопіль для вас є дуже важливими? – спитав Орест.
• Воно так. Ці правила зробили з нашої раси цивілізацію.
• Адела, мені теж надзвичайно приємно бути у твоєму товаристві. І не повіриш, що якби не Адела – навряд чи я сюди повертався.

Адела голосно розсміялася:

• Оресте ви мене продовжуєте дивувати. Невже ви стали жертвою бога Апіка?
• А хто це той Апік? Це твій бойфренд? – нерозуміючи і з нотками ревнощі перепитав Орест.
• А хто такий «бойфренд»? - жартівливо парирувала Адела.
• Ну, бойфренд це людина яку ти любиш і віддаєшся їй всім серцем, усіма думками – пробував пояснити Орест
• Як страшно. Це виходить один з двох має себе розірвати і свої нутрощі віддати іншому?
• Ні ні ні Адело. Я не так пояснив. Ну дивися, є у теранців такі звичаї, коли комусь з протилежної статі хтось сподобається. І якщо там є взаємні почуття – вони починають бути разом.
• Я ж тебе правильно зрозуміла, тому все таки Апік.
• Це твій бойфренд?
• Ти що Оресте, я не настільки свята щоб мати бойфренда бога, хоча і вигаданого. У нас стародавні покоління колись вірили в багатьох творців і Апік це був бог стосунків. Ну у нас на честь нього і стосунки між протилежними статтями називають Апік
• То кажеш Апік? – Орест аж тепер почав розуміти хто він є. Ну мені Апік точно подобається. І я мабуть не проти щоб Апік був між нами.
• Оресте ви переходите галактичні межі – жартівливо підмітила Адела – Боюся Апік з іншими расами не можливий. Наші закони і правила це строго забороняють. Ось навіть перше правило Скелополя про це говорить: ми маємо бути собою. Навіть є роз’яснення до першого правила про це.
• Воно таке ж давнє як Скелопіль?
• Здається ні, з’явилося у сучасний період.
• А чи не здається тобі Адело що це може бути маніпуляція?
• Можливо й так а можливо й ні. Ось бачиш наскільки нам важливо отримати саме той давній Скелопіль щоб зрозуміти про що в ньому насправді йдеться. Цінність тої знахідки в тому що там не лише думки, але й візуальні образи зафіксовані. А це нам дасть змогу точніше визначити час його створення і отримати набагато більше інформації. – Адела задумалась на мить, а тоді додала -  А розкажи Оресте як у вас в системі Атона виглядає апік?

Це питання остаточно вибило Ореста з колії, оскільки він точно не очікував таке почути.

• Ну, апік у нас на землі це щось дуже гарне. Це такий стан коли ти хочеш бути тільки з нею, і щоб вона завжди була поруч і щоб з нею триматись за руки.

Раптом Орест відчув як його рука опинилася в долоні Адели. Його серце спалахнуло, його думки почали танцювати божевільний вальс.

• Ось так? – щиро перепитала вона.
• Ну десь так, але ще можна і поцілуватися.
• А це як?
• Дуже гарно і неймовірні відчуття.

І тільки но Орест наблизився до Адели щоб її поцілувати, як за спиною він почув кроки і голос Армонія який увірвався у їхню ідилію:

• Шановні завершуємо люб’язності – обірвав той – просто не має часу. Скоро відкривається перехід. Повертайтеся до зали переходу і прощайтеся.

Оте «прощайтеся» викликало в Ореста неконтрольовану і неймовірну тугу: невже він більше з нею не зустрінеться. Вони поверталися коридорами тримаючись за руки і в голові просто був ураган емоцій і думок, які ніяк не могли знайти виходу з ситуації що склалася. Уже в залі Орест не втримався.

• Адело я б хотів звами ще зустрітися – випалив він.
• Життя складне і передбачити нічого не можна. Невідомо які плани у творця всесвіту. Може колись і зустрінемось – лагідно відповіла Адела і ніжно потиснула його руку.
• Неодмінно зустрінемось. Я обіцяю, що я повернуся – слова Ореста прозвучали як клятва і викликали ніжну посмішку на обличчі Адели.

В той момент за спиною Адели почала роз’їжджатися стіна з якої полинуло біле світло. Адела глянула ласкаво на Ореста, розвернулася і зайшла в промені світла. За нею двома шеренгами рушили охоронці. Останнім йшов Армоній, який на межі світла ще раз глянув на Ореста

• Дякую друже що не підвів – озвався він, і помахав рукою.