Розділ 37

Ні це уже не була печера, це було його рідне ліжко, хай і не на рідній планеті. «Нарешті дома» - думав Орест і дякував усім творцям що не доведеться знову спати в сирості на кам’яній підлозі. Але скоро думки про блаженство почали витісняти питання що сьогодні має відбутися, адже у цієї історії ще кінця не видно. Ну і зрештою як йому поступати з Армонієм, якому було дане слово. Проте найбільше у голові засів образ Адели. Він був з ним вночі, він був з ним зранку і таке враження що не залишить його протягом останнього часу. «Ну ні це якась маячня, це якийсь наркотик – заспокоював себе Орест, і намагався не думати більше про неї – Ну якась аборигенка, наші дівчата куди гарніші. Але її голос – неземний. Точно не земний, а новельський», Орест захихотів від такої думки і почав спішно одягатися, бо рішення якесь та має знайтися у цій ситуації.

Спустившись в хол він побачив що у них гості: Юхан готує чай Артуру, який розкинувся на дивані.

• О виспались, мій друже, - перепитав той.
• Ну чесно, ще б дві годинки подрімав
• Не на часі, ой не на часі. Я був у своїх. Уже отримав наганяй за те що не активували протокол безпеки. Десь і сера Лі взули, і це питання винесли на раду радників. Тож сьогодні будемо пополудні віддуватися поповній. Тому нам потрібно узгодити нашу поведінку і я б Вас Оресте просив перед «стратою» зайти до нас.
• Якою стратою? – Орест мало не випустив горнятко кави з рук
• То я жартую. Такі «розборки» у нас називають «стратою». Бо буде довго і серйозно.
• І на що очікувати
• Швидше за все будуть накладені обмеження на певний період на доступ ну і звісно на експедиції. Тим паче що я уже мав проблеми з неандертальцями.
• І на довго?
• В середньому від одного до трьох місяців

Орест здається почав розуміти що його може очікувати і воно явно розходилося з тими баченнями які він собі підсвідомо малював. Справді Орест почав визнавати що одна частина його єства таки переконує через три, точніше уже два дні виконати свою обіцянку перед Армонієм і потрапити туди де ще не були ніхто з землян. Але заради чого? Справді бо там вона Адела, яка знову заполонила його думки. Він розчаровано сів на диван і задумався: невже він її більше не побачить.

• Ау! Оресте, ви знами – Юхан кинув подушку в друга.
• Так так так! Я тут.
• І що вас так розчарувало? – перепитав Артур
• А чи можна якось вплинути на перебіг подій що уникнути санкцій?
• Усе буде залежати від нашої доповіді, власне чого я до вас і зайшов. Хоча з практики санкцій не уникнути – «порядок і безпека понад усе». Отож ми маємо звами придумати чи узгодити важливість нашої поведінки і чого ми власне так поступили.
• Та зрозуміло чого – усе заради науки – випалив Юхан.
• То ви розумієте, я розумію, але не ті хто входять в раду радників. Там бізнесмени, менеджери і абстрактними переконаннями їх не переконати. Але відверто мене це зараз мало бентежить, оскільки перебудемо санкції і знову в дорогу. Мене більше зараз турбує в інтересах науки щоб ми першочергово усю історію передали науковцям, а вже потім буде що буде. Тому поки є ще час Оресте прошу збирайтеся і до нас в департамент.

Через певний час Орест з Артуром уже йшли знайомими коридорами департаменту археології. Незабаром Артур звернув в якісь невідомі двері і воно з Орестом опинилися в конференц-залі з довгим столом, за яким сиділо декілька осіб серед яких Орест впізнав Павла Тарнавського з якими познайомилися напередодні походу. Павло привітався, запросив Ореста та Артура присісти і розпочав засідання.

• Вибачте мене друзі, але я трошки ввів у курс справ колег, і тепер нам цікаво почути деталі тої історії куди ви влипли. Ну Артур в загальному нам розповів що там і як, але тепер цікавить саме думка пана Ореста. Отож Оресте що ви знайшли і що ти бачив?
• Раз Артур вже коротко розповів, тож мені мало що є додати окрім того що у нас з’явилася можливість спілкуватися з тим істотами, і скажу вони мене вразили бо насправді не все відповідає дійсності те що ми тут отримали про неандертальців. Ну у мене досі питання до себе чому я їх чую і можу розмовляти і чому у мене ці дивні галюцинації при виді тих давніх текстів.

Далі Орест детально переповів усе про що говорив з Армонієм, про свою обіцянку і про допомогу у пошуку тої незрозумілої штуки як Скелопіль. Після його виступу слово знову взяв Павло Тарнавський.

• Так от друзі після почутого, можу сказати що ми на порозі нових наукових відкриттів не лише в археології та історії, а можливо і техніці. Моя теорія про прамову з якої колеги мали необережність не лише не сприймати всерйоз, але й підсмішковуватися сьогодні отримала нові докази у її життєздатності Я раніше вже з хлопцями нею мав можливість поділитися.
• Павле, що ти маєш на увазі? – обізвався хтось з присутніх.
• А маю те що для мене пазли починають потроху складатися. Судіть самі, якщо брати за правдивість слів цього так званого Армонія, колись в історії мали необережність паруватися з простими людьми. Тобто десь часточка генетичного коду цієї раси гуляє серед людей. А відтак і їх властивості проявляються в певних особинах. От вам логічне пояснення чому Орест їх чує, може з ними телепатично спілкуватися. Отож друже вітаю, ваш рід значно древніший ніж можна припускати.