Розділ 34

Орест прокинувся від того що його активно термостат Юхан:

- Прокидайся, чуєш Прокидайся, здається за нами ідуть.

В голосі Юхана чувся і страх і очікування чого неприємного. Тим часом до Ореста почали повертатися спогади попередніх днів. Він знову побачив стіни печери, які для нього ще мить тому здавалися нереальним сном. 

- А що тут сталося? - звернувся до усіх Орест.

- Нічого поки, але дограємся, якщо не активуємо протокол безпеки - почувся з-заді роздратований голос сера Лі.

- Ну і активуйте собі - роздратовано та єхидно відрізав Артур не повертаючи голову. В той момент він стояв біля грат і уважно вдивлявся що там за ними відбувається - Всю ніч як параноїк нас діставали зі своїм протоколом безпеки. В дупу ваш протокол якщо зв'язку тут немає. В той момент Орест зрозумів що лишень йому одному добряче поталанило виспатися і почувати себе бадьоро. Ну і звісно у цій полеміці він думками був на боці Артура, адже зайшли так далеко не для того щоб тікати назад. Хоча відчуття страху трохи моментами повертало роздуми у тверезе русло, але цікавість таки перемагала.

- Артура, друже, що підглядаєте - підколов він друга.

- Та от від ранку вони тут шастають і кудись водять парами полонених. І головне ні звуку ні паніки. Таке враження що усі накурені.

- Вони вже й до нашої камери потроху наближаються - встряв в розмову Юхан. А щодо "накурені" маєте рацію. Дивіться уважно: вони як підходять до камери спочатку напускають туди диму. Ось дивіться от гілками трясуть. Ну диму не видко, але легенький запах чути. Чую - покайфуємо.

- А я їсти хочу - почувся з-заді голос Рамуеля. Через тих чортових туреттів я від обіду нічого не їв.

Справді в той момент кожен з друзів згадав що вони ще з минулого дня не мало в роті ані краплі їжі.

Тим часом поряд за гратами почувся шум. Грати у їх камеру роз'їхалися вверх і вниз вина порозі з'явився здоровенний неандерталець. Так близько вони їх ще не бачили. Масивне атлетичне тіло що ховалося за накидкою зі шкір радше викликало естетичне захоплення ніж відчуття чогось дикого. Туррет підняв свою масивну руку, повільно оглянув усіх і вказав пальцем на Артура, А потім зробив паузу, ніби роздумував і зрештою вказав на Ореста. 

Ореста пронизав холодок. Він явно ще не розраховував залишати місце до якого здається тільки звик. Справді, Юхан був правий, за дверима стояв ще один туррет з віником з гілок і махав ним у їх сторону. Раптом він почув я щось впало за спиною. Окинувши поглядом він зрозумів що це Рамуель без пам'яті впав на кам'яну долівку. Проте Оресту запах навіть сподобався і він вирішив не очікувати подальших дій з боку турретів, підійшов до Артура, взяв його за лікоть і прошептав: "Хочуть познайомитись - ідемо, що очікувати. Ми ж не дикуни". Артур глянув на друга здивовано, але перечити не став і вони обоє направились до виходу. Очевидно ці дії спантеличили й турретів. Проте вони швидко отямились і направились за нашими героями.

- Ну ви й Оресту вичудили - зазначив Артур, коли вони йшли темними коридорами у невідомому напрямку - Я б до такого не додумався. То напевно та трава так на вас подіяла.

- Трава? Ні. Лише холодний розрахунок. Який сенс очікувати поки він вибере, поки подумає що з нами зроблять. В так береш ініціативу в свої руки і маєш шанс управляти ситуацією. Я б зробив два висновки з цієї ситуації - туретти все таки істоти розумні адже піддаються простим психологічним прийомам. І зверніть Артура увагу, нас ніхто не зв’язував.

Справді вони йшли у супроводі двох турретів які акуратно направляли куди йти, але в їх діях не було агресії а швидше цікавість. За мить компашка опинилась у великому залі де стояло дивне кам'яне крісло коло якого крутилося ще три здорованя. Один з них з сивими пасмами у волоссі привітав прибулих підйомом руки і вказав на крісло.

- Ну хто перший на екзекуцію - пожартував Артур.

- Чого не зробиш заради науки. Орест сів у крісло. Тут же йому на голову опустився кам'яний казан і почалося світлове шоу. Спалахи світла, дивні кола. Та за мить усе скінчилось. Коли з'їхав кам'яний шолом Орест побачив перед собою лише розчаровані і водночас здивовані вирази фізіономій турретів. Деякі щось активно перемовлялися між собою на дивній мові. 

- Ореста, ви їм очевидно поплутали плани і зламали той самогонний апарат - уже не без іронії зазначив Артур - Ви б бачили яка тут паніка піднялась коли їм з першого разу нічого не вийшло.

- Артура, мені щось погано від цього калейдоскопу. Таке враження що хотіли залізти в мозок. Точно як після добрячої дози місячного пива.

- А може ви і праві, Ореста. Щось побачене не клеїться в теорію дикунів. І ця трава - вони знали як місцевих втихомирити і знешкодити.

Та раптом їх бесіду перебив один туретти який поштовхами дав вказівку йти за ним до кам'яного столу за яким сидів новий туррет з сивою чуприною. Ореста і Артура посадили навпроти.

Спочатку туррет уважно вдивлявся в кожного з них. Потім він закрив очі і здавалося поринув в транс. Але в той момент в голові Ореста знову спалахнуло уже знайоме світло, проте цього разу він почув чіткий голос в голові: "Дивні справи у мене, таких екземплярів я ще не зустрічав, скільки живу на цій планеті". І тут Ореста осінило і він спробував подумки відповісти "Ти ще багато чого не бачив на цій планеті, як по суті і ми".

В той момент сивий туррет аж підскочив від несподіванки. Його товариші з переляку вхопилися за ціпки і вже було кинулись до Ореста та Артура. Але сивий їх зупинив, щось їм сказав, і вони поспішно залишили зал. У залі залишились сивий туррет, Артур і Орест.