Розділ 29

Рамуель ніжно обійняв Таяну. Вони часто тікали сюди з села щоб втримати у таємниці їхні стосунки, проти яких були категорично їхні батьки. Місце тут було ідеальне, адже це за селом де завершувалися не лише їхні поля, а й країна загалом, і далі розпочиналися дикі краї куди було строго настрого заборонено будь-кому ходити. І це під страхом смерті. За однією з легенд там живуть страшні потвори які поїдають людей, а також вогнедихаючі дракони, які одним поглядом можуть знищити замок. Звісно Рамуель не вірив у ці казки, але й ходити туди не наважувався бо ліси там справді були дикі і ніхто не знає що там за ними. Їх старший жрець Лахар розповідав що там далеко-далеко є дивна гора де живуть духи і в ночі можна бачити як у формі спалахів світла вони то злітають до неба то повертаються в гору, але місце зачароване і підійти близько нікому не дано. Ті хто хотіли це зробити або гинули, або зникали безвісті.

         Саме загадковість і легендарність тих заборонених земель давали Рамуелю впевненості що тут з Таяною їх ніхто не знайде.

• Як я скучив за тобою. Я ледве витримав той тиждень поки твій батько поїде знову на збори до городища – Рамуель шепотів на вухо Таяні, ніжно її обнімаючи.
• А як я скучила що ти собі просто не можеш уявити. Знову придумала легенду що йду до Ревіси за медом і погомоніти про наше дівчаче.
• А ти не боїшся що мама візьме та й перевірить правдивість твоїх слів.
• Я ні про що не думаю, коли думаю про тебе. Як буде так буде – Таяна палко поцілувала Рамуеля - Ось це важливо зараз, а про все решту буду думати коли повернуся додому. Не хвилюйся, я ж викручусь.
• От власне і хвилююся. Я ще не забув як попереднього разу ми попалися твоєму батькові. Те що я в льоху просидів три дні це дрібниці, але те що я не знав що з тобою твориться о це був жах.
• Ну я ж казала, ну посиділа закритою в кімнаті теж декілька днів. Але не забувай що в надскладній ситуації у мене там є понад 5 способів як втекти, про які ніхто не знає. Правда ще не користувалася жодного разу, бо розумію що після цього у мене вороття до дому немає.
• Слухай, а може у цьому і вихід. Давай зберемося і чкурнемо на край світу. Лахар розказував що світ дуже цікавий і у ньому стільки є ще на що подивитися.
• Ти далі з Лахаром дружиш? – недовірливо перепитала Таяна – Його ж люди остерігаються, він якийсь не такий, дивний, говорить дивні речі, спілкується з дивними людьми і чужинцями.
• Дивні наші люди: як людина трохи світліша ніж вони – одразу «дивний», а як стається біда, то одразу біжать до нього «Лахар допоможи». Повір, був би він твоїм батьком, він би ніколи тебе не закривав в кімнаті і забороняв кохати, любити.
• Ти хочеш сказати що Лахар кращий за мого батька? – образилась Таяна.
• Та ні, ні в якому разі, просто Лахар не дивний, і не гірший. Він інший і часто поступає продуманіше.
• А ти розумієш що на моєму батькові відповідальність за усе село. Зрозумій мене, я його не осуджую, що він нам забороняє зустрічатися. Він береже традиції і я не можу відповідно до них стати твоєю дружиною, бо я маю належати комусь з управителів як мінімум з городища.
• І ти з цим згідна? – серйозно перепитав Рамуель.
• І так і ні. Якщо традиції – їх треба берегти, але їх і варто змінювати…

Таяна не встигла договорити останню фразу, як раптом їхню розмову перервав тріск гілок з лісу і голоси на незрозумілій їм мові. Рамуель різко закрив рота Таяні і потягнув за кущ, а сам став стежити що там діється. Тим часом з лісу вийшло четверо чоловіків в однакових мантіях і вони йшли прямо на нашу пару.

• Це жреці з ордену Спостерігачів – прошепотів Рамуель – давно їх тут не було.
• Я їх боюся  - прошепотіла Таяна – Кажуть, як вони з’являються – це недобрий знак.
• Ти знову віриш в забобони? Не бійся, одного я упізнав. Це магістр Артур. Він приходив до Лахара. А ось трьох інших бачу вперше. Давай будемо тихо, і вони пройдуть повз нас.

Раптом вони почули різкий голос: «Ану виходьте. Ми знаємо що ви тут. І без дурниць, бо пошкодуєте, і руки перед собою щоб ми їх бачили». Таяна і Рамуель зрозуміли що їх засікли і з шоком та острахом стали на рівні ноги і випрямили руки вперед. Перед ними стояли четверо цікавих і акуратно одягнених чоловіків у світло-сірих мантіях. І далі між ними відбувся дивний діалог.

• Магістр Лі, і як ви їх зафіксували
• Магістр Орест, а чого новельською мовою питаєте?
• Та хочу повправлятися нею. То як ви їх виявили?
• Я магістр безпеки тому дякувати всесильному радару, який зі мною завжди

Той кремезний магістр Лі голосно засміявся, і наші герої впізнали що саме цей голос наказував їм вийти зі сховку.

• О бачу знайомі обличчя – обізвався магістр Артур – Якщо не помиляюся – Рамуель? А що за миле створіння звами? Магістр Лі – відбій тривоги це місцеві.
• Це, це моя дівчина Таяна – запинаючись відповів Рамуель. В той час Таяна ліктем вдарила коханого щоб той багато не базікав.
• А це ж донька управителя Мірела – продовжував магістр Артур -  Мої шанування. Не міг навіть уявити що у вас тут такі красуні проживають. І що вас так занесло далеко від села? Ви ж знаєте що це уже межа забороненого лісу?