Розділ 18

• Друже вставай.

Орест відкрив очі і побачив перед собою усміхнене обличчя Юхана.

• Де це я, і котра година? – спросоння запитав Орест. Він ніяк не міг збагнути що це за кімната і що він тут робить. Потрохи пам'ять почала повертатися до нього.
• Прокидайся Криголам прокидайся – підганяв Юхан.
• Криголам? Стоп, а це звідки? – здивовано перепитав Орест
• Оресте ти проспав добу. Вчора у вечір приходив Олександр щоб краще познайомити нас і самому з нами. От він і розповів багато цікавого про тебе. – Юхан підійшов до вікна і розсунув фіранки. Кімнату залило яскраве сонячне світло – Гарна погода сьогодні. Кажуть в тих широтах це часте явище.
• Котра година - настирливіше перепитав Орест. Йому не хотілося аж ніяк вставати, адже сни були дуже гарні. -  Бачу, що сонячно, але ще би годинку поспати.
• Сонячно? Ну не знаю чи тут так можна називати цю погоду. Це як не як не сонце. А щодо часу теж треба буде звірити координати, бо і справді за яким часом будемо жити тут за Тель-Авівом чи по Києву – Юхан засміявся – Скажу лише друже, що приблизно це ранок і сьогодні їдемо в школу спостерігачів. Нас там очікують.

Орест таки себе заставив встати з ліжка і почав шукати одяг. Він відкрив шафу і був приємно здивований, адже там були його речі з круїзу, а також ще якийсь одяг. Усе попрасовано і акуратно поскладано. Він почав міряти обновки і о диво вони були його розміру. Нове кімната об’єктивно починала йому подобатись.

• До речі – звернувся Орест до Юхана одягаючи сорочку на короткий рукав – все хотів запитати, як то ви так швиденько погодилися йти в спостерігачі. Ну не погодилися би, стерли вам би пам'ять і повернулися собі додому?
• Друже, ви гадаєте, що дипломатична робота це рай? А ще у такій країні як Ізраїль. Це насправді складні стосунки з багатьма країнами і відлежуватися десь на Канарах просто не доводилось. Море складних завдань, які інколи просто не мають розв’язку, а вихід шукати треба.
• Ну, така ж динамічна робота і ви від неї відмовляєтесь? – іронічно підмітив Орест.
• Чому відмовляюся? Я завжди буду відданий своїй країні, але в житті наступають моменти коли ти вигораєш і потрібна пауза щоб щось змінити і спробувати щось нове. Чесно? Одразу запримітив що тут буде цікава історія і дуже не типова для дипломатичної роботи. От і розглядаю її як відпустку.
•  Не боїтесь що  затягне?
• Час покаже, але я готуюся до нових пригод. Вчора Олександр запевнив що їх буде предостатньо.

Орест завершив одягатися, швиденько почистив зуби і з Юханом вийшли в вітальню де на столі уже парував чай і стояла велика тарілка з круасанами. Усе була надзвичайно смачне. «Цілком пристойно – подумав Орест – Як так далі піде чи є сенс додому вертатися?». Справді Орест любив поїсти, і круасани були вагомим аргументом щоб більш прихильніше ставитися до ситуації у якій він опинився.

За пів години з надвору почувся гудок і хлопці побачили знайомий мікроавтобус з якого вийшов невідомий їм чолов’яга і направився до їхнього дому.

• Здоровенькі були – привітався він – дозвольте запросити Вас на оглядини в школу спостерігачів. Вас уже ждуть, тому прошу до колісниці.
• Так офіційно – іронічно підмітив Юхан – а ким буде наш кучер?
• Ви про мене – зніяковіло – перепитав гість – А, забув відрекомендуватися: Михайло Сливка – допуск 4 рівня, департаменту внутрішньої обслуги. В миру вчитель іноземних мов з села Верхнє Синьовидне, Стрийського району Львівської області.
• Оресте де це – здивовано запитав Юхан, побачивши як на Орестовому обличчі зашарілася посмішка.
• Земляк. Недалеко від мене живе. Тож що ж друже бойко ти робиш у цих віддалених місцях за тридев’ять земель?
• Дивна історія, аж тут дізнався деталі – розпочав розповідь  Михайло – Якщо коротко, мені не поталанило – став свідком невдалого експерименту телепортації з орбіти на землю. Прикидаєте, пасу корову після уроків. Тут яскравий стовп світла і моя корова щезла. Я просто хвилин 15 не міг нічого говорити. Подав заяву в поліцію про крадіжку, усе там розказую, а мене питають скільки я випив. Ну через два дні до мене завітали двоє і пояснили ситуацію. Що побачив те що не можна було бачити. Маю признатися – чесно запропонували варіанти або витирають пам'ять або є вакансія в Департамент внутрішньої обслуги. Пообіцяли круїз. Та я далі Сколього ніде не виїжджав – звичайно згодився. Потім тут мені розказали як корова була телепортована на експериментальну станцію. То якраз випробовували методику телепортації. Мали з землі підняти на борт камінь а там ціла корова. Ну жива моя зіронька, але вже в лабораторії працює на благо науки. Ой щось я заговорився, тому раз ви готові і швиденько в машину.

За мить їх дивна компанія уже мчала вуличками бази Н-1. Його територія виявилась достатньо просторою. Спочатку вони їхали вуличками котеджного містечка, далі декілька разів переїжджали колію і опинилися поряд з космопортом куди напередодні приземлилися, а звідтіля проїхали ще одне цікаве роздоріжжя де одна з доріг звертала в тунель і паралельно туди ж вела залізнична колія.

• То куди? – спитав Юхан
• То на Вокзал Переходу і далі на Н-2 – відповів Михайло.
• Хочеш сказати що на ту гору можна машиною заїхати?
• Звичайно, але то довго, бо спочатку в середині гори спускаєшся серпантином до Вокзалу Переходу, далі тунелем по долині до гори Н-2 а там теж серпантином на базу. В середньому до години часу. Тому якщо будете туди їхати краще потягом – швидше в два рази.
• Ух як у вас тут все облаштовано.

Тим часом Орест уважно вдивлявся що відбувалося за вікном. Справді вони уже їхали дорогою повз багато бетонних промислових споруд і вже за мить мікроавтобус загальмував коло невисокого 4-поверхового будинку.

• Ну я свою роботу виконав – відзвітував Михайло – Далі вже самі. Тим паче вас там уже напевно очікують.