Цей коридор на кораблі Орест запримітив ще у перший день посадки. Дивно, що протягом їх перельоту туди ніхто не заходив і звідтіля ніхто не виходив. Тож він вирішив скористатися наявністю вільного часу щоб зрозуміти що там таке. За протоколом він підійшов до дверей і відсканував свій айді, але двері не відчинилися. Ще одна спроба завершилась теж нічим. За третьою спробою він почув у спікерфоні голос.
Орест розчаровано повернувся у житловий модуль розуміючи, що задумана розвідка не вийде. В фойє житлового модуля біля Ресепшин він наткнувся на Юхана який намагався позалицятися до Лізи. Ліза очевидно не перший рік у цій ролі тому дуже вправно зіскакувала з пропозицій посла.
Ця інформація відверто додала Оресту бадьорості, оскільки усі ці зміни і протоколи уже порядком набридли і душа бажала нарешті стати на тверду землю, отримати постійне місце дислокації і нарешті добряче виспатися.
Справді за бесідою з Юханом та Лізою час минув дуже швидко що вони мало не проґавили сигнал висадки. Орест Стрімголов кинувся до каюти, де прихопив спаковані речі. Ще раз перевіривши скафандр на коректність одягання він подався у фойє де зібралася уся група новачків. За ними зайшов уже добре знайомий полковник Майєрс. Цього разу він одягнутий у звичайний військовий мундир без будь-яких маскарадів.
Полковник почав голосно зачитувати айдішки і номери болідів та місця. Оресту випав щасливий 7 номер і місце 10. Ні з Юханом їм разом не летіти.
Спуск на транспортну палубу тривав коло 1- хвилин. Коли двері ліфта відчинилися, перед командою новачків відкрився велетенський ангар у якому у два ряди були розміщенні уже добре знайомі боліди, які першого разу ще на круїзному кораблі сильно здивували Ореста. Полковник почав усіх підганяти щоб швидше займали свої місця в болідах. Ну усі уже були освідченні що і як там робити тому посадка завершилася за 15 хвилин і прозвучала команд на зліт.
Спочатку коли задраїлись люки болідів наступила тиша і Орест почув дивний гул. Пілот повідомив щоб не лякалися оскільки з ангару викачувалося повітря. Далі бічна стіна почала розсуватися і у приміщення прорвалося світло яке йшло від велетенської планети. В той момент кожен з болідів почав припідніматися і рухатися на виліт з корпусу корабля. За мить через ілюмінатори салон боліда заливало світло від Novel. Планета вражала різноманіттям кольорів. Вона нагадувала і землю і мала деякі відтінки які в земних умовах майже нереально було побачити. Зокрема було багато зон з помаранчевим відтінком, які органічно вписувалися у синю блакить вод та зелених фрагментів. Так тут була і полярна шапка, але вона була лише одна і як Орест правильно припустив, вона була саме на півночі.
Боліди декілька разів облетіли планету поки не вийшли на орбіту приземлення. Як інструктував пілот, гальмування боліди здійснювали ще на орбіті перед заходом в атмосферу щоб уникнути перевантаження для новачків.
Справді коли болід почав занурюватися в атмосферу усе відбувалося на комфортній швидкості звичного авіалайнера, тож до бази Н-1 довелося летіти майже 2 години. Нарешті пілот заявив:
Справді картина відкрилася просто неймовірна: це була гориста місцевість з досить стрімкими і чудернацькими скельними вершина. Зелень була лишень біля підніжжя. Очевидно місце де розташовувалась база Н-1 було кратером погаслого вулкана, який добряче зазнав ерозії. Знизу були ще похилі схили порослі лісом, але далі гора переходила майже у стрімкий стоп висотою у4-5 км і завершувалась кратером на дні якого власне розташовувалась сама база Н-1. Зверху було видно що вона поділена на три зони. Одна зона – велика площадка для прийому різних літальних апаратів, ще одна зона з багатьма промисловими приміщеннями. Там виднілися склади цехи і ще багато звичного для землян накопичення бетону. І третя частина змахувала на звичне село з маленькими хатками вулицями і навіть стадіоном. При приближенні стало очевидно що там будівлі висотою максимум 3 поверхи. Лишень біля аеродрому була одна багатоповерхова будівля.