Розділ 14

«Оресте вас викликають в конференц-зал №3» - уже втретє прозвучало по гучномовцю. Орест виринув з роздумів та спогадів у які тут на космічному кораблі він став щораз частіше занурюватися. Він себе зловив на думці, що йому занадто часто почав снитися його дім, Сергій, редакція і все, що його там оточувало. «Це не добрий знак» - констатував Орест, і він розумів що ще два три дні космічного одноманіття і він впаде в депресію.

Після третього повідомлення по гучномовцю Орест таки заставив себе піднятися з плацкарта і вирушити шукати той конференц-зал №3. Нарешті Орест вперше опинився в коридорах, куди раніше не потрапляв. Ні тут готельного шику і близько не було – мінімалістичні стіни з якогось металу, дивного на дотик, і все довкола чорнувато-сіре освітлювалося яскравими потужними лампами. Пройшовши два коридори, аж в третьому він зустрів людину в військовій уніформі.

• Прошу пана а де тут конференц-зал №3
• Ваш ID будь-ласка – поцікавився той пан і Орест йому слухняно простягнув руку з дивним браслетом. – Так пане Орест ви трохи не туди заблукали. Давайте по навігатору прикинемо короткий шлях. Дивіться, йдете ось цим коридором до залу №16 8 рівня. Там є вантажний ліфт, яким спуститесь на перший рівень і там вас уже скоординують куди йти.

Орест ввічливо подякував незнайомцю і пішов по маршруту. Виявилось корабель був набагато справді більший ніж круїзне судно з якого усе розпочалось. Оресту лишень до залу дорога забрала добрячих 15 хв. По дорозі він потрапляв у різні зали та просто велетенські приміщення. Нарешті коли він віднайшов вантажний ліфт ще 5 хв зайняв спуск. Перший рівень виглядав якось цікавіше і змахував на велетенський офіс. Тут було море людей, які снували туди сюди, щось перемовлялися через комунікатори. Тож не з першого разу Оресту вдалося когось зачепити щоб допомогли з пошуком потрібного конференц-залу. Але коли таки вдалося знайти волонтера він дуже сильно здивувався:

• Точно третій конференц-зал? Помилки не може бути? – перепитав той.
• Та ні точно. Три рази повторили  по гучномовцю.
• Ну то ви у нас велика шишка – зіронізував молодий чолов’яга – До речі мене звати Андре, я з Франції уже вдруге, а ви?
• Я Орест з України і вперше.
• Круто і зразу в третій зал
• А що в цьому залі такого особливого – перепитав Орест.
• Ви новачок  і ще не в курсі місцевих розкладів. Це у секторі правління. Там збираються лише радники та їх референти. Я там ще ніколи не був. Тай більшість з нас там не мають допуску. Ідем швиденько бо очікувати там не люблять.
• Дивно, я і не радник і не референт?
• Ну очевидно якась дуже важлива справа де без вас ніяк.

І так чимчикуючи за Андре Орест втішав себе думкою що нарешті хоч щось відбувається і голова зайнята якимось процесом. Так вони йшли ще добрих 15 хвилин, аж поки Андре не вказав на масивні скляні двері.

• Тут далі підете самі, бо я туди допуску не маю.
• А там ще далеко, бо чесно я вже замахався ходити. Десь три кілометра уже точно намотав.
• Охорона допоможе, здається що ні, але точно не знаю.

Масивні двері відчинилися і там за адміністраторською стійкою  стояв охоронець, який попросив Ореста ідентифікуватися, потім покликав напарника і той відвід його до потрібного конференц-залу.

У залі настрій Ореста піднявся, адже тут були знайомі обличчя: дядько Мирон та Олександр. Але було ще декілька осіб, які на Ореста геть не звертали ніякої уваги.

• О друже добре що ти вже ту. Ну ти і заблукав – підколов його Олександр
• А як тут не заблукати – суцільні лабіринти.
• То наша провина – втрутився в розмову дядько Мирон – завтра дам вказівку щоб з новачками  провели інструктаж по навігації на Мольфарі. Але ми тебе запросили сюди по іншому питанні. Ти здається знаєш Есперанто?
• Ну так, наскільки це можливо знати.
• От і чудово, отож не гаймо час і вирушаєте з Олександром у сектор служби безпеки. Потрібне твоє Есперанто і твій аналітичний склад розуму.

Уже за мить Олександр з Орестом та кількома офіцерами безпеки крокували коридором до дверей за якими виявився повздовжній тунель, який очевидно проходив вздовж усього корпусу корабля. По ньому  до них під’їхав невеликий вагон розміром як рейковий автобус і усі дружньо зайшли до нього.

• Тут метро своє є, а я кілометри мотав по 8 рівню – огризнувся Орест.
• Я ж знав що ти прогулянки любиш. Пропонував сюди прихопити велосипеда для тебе. Я ще досі пам’ятаю як ти на роботу їздив з сусіднього міста на велосипеді без гальм – з насмішкою підколов Олександр.
• Я думав, що усі про це забули?
• Такі історичні моменти знають навіть у іншій галактиці. Не ображайся, справді тут є транспортна система, але просто не було часу ввести в курс. Завтра вам усе розкажуть, бо літати доведеться часто.

За мить вагон зупинився коло якогось перону і усі дружно вийшли в уже знайомі сіро-чорні кольори, які Орест бачив ще на 8 рівні.

• Що за дивний матеріал? – вголос подумав він
• Це єдиний композит з вуглепластику та титану який витримує міжгалактичні навантаження – відповів Олександр – достатньо дешевий і надійний матеріал, бо титану лише 1 відсоток. З нього зроблено весь корабель. Ти тут бачиш голі стіни без облицювання, бо потреби не було їх усюди робити, тоді б цей корабель злетів на 10 років пізніше мабуть.
• Дешевий? Та ж титан один з найдорожчих металів? – здивуванню Ореста просто не було меж.
• На землі один з найдорожчих, але не забувай, що ти в космосі, а зрештою скоро будемо в іншій галактиці. Сюрпризів буде повно.
• А це що за таке похмуре місце?
• По простому сектор безпеки, а по ще простішому тюрма – відповів Олександр

І тут Оресту якось стало ніяково, оскільки він не любив таких місць і всіляких справ пов’язаних з кримінальним світом. За мить їх команда увійшла в достатньо просторе приміщення  з аскетичним обмелюванням. По суті з меблів тут був лише по центру широченний стіл з одним єдиним металевим кріслом. Усі стали по периметру стола. З-заді почулась дивна возня і Орест обернувшись побачив як два офіцера силоміць заводили до кімнати якогось мужчину середнього росту з кайданками на руках і мішком на голові. Його посадили в крісло і кайданки прикували до стола і аж тоді з нього зняли мішок.