Розділ 9.

Нарешті Орест опинився в помешканні Олександра. Його номер відрізнявся від того де йому довелося провести попередню ніч. Це була радше квартира а не номер. Тут були 4 кімнати на двох рівнях і здоровий хол на 2 поверхи. Одним словом цей маєток навіть номером важко назвати. Олександр сидів у холі на шкіряному дивані і з кимось перемовлявся по телефону. Побачивши Ореста він кивнув щоб той сідав на диван і тим часом продовжував свою бесіду.

- Що там в тому контейнері ви досі не знаєте. Як ви ще досі не ідентифікували?

- Я боюся просто робити припущення - звучав розгублено голос з трубки – Я маю пересвідчитись лабораторно.

- Мені терміново потрібні бодай якісь відомості, а то кашу заварили міжнародного рівня. Через декілька днів я уже буду поза зоною прямого зв’язку, тому мені потрібні навіть припущення – настоював Олександр.

- Я думаю... Ну це моя приватна думка: цей пристрій, що був у посла усе такий гелевий генератор, але дуже дивної конструкції. Це не та система що ми використовуємо.

- Ви розумієте що ви говорите? Ви хочете сказати що древні володіли технологією розпаду Гелію 3.

- Ну я ж попереджав що це припущення, але якщо так – це справді сенсація.

- Я вас прошу швидше розбирайтесь, а то ми не зможемо без наслідків повернути посла в реальність. Жду на результат.

Олександр кинув слухавку на диван і нарешті звернувся до Ореста.

- Вибачай друже, кожен день якісь неочікувані відкриття. Чай будеш?

 - Що це за штука «гелій3» – не втримався Орест, відклавши чай в сторону.

- А ти про це. Це особливий стан гелію, який при розпаді атомів виділяє енергії в сотні а то й тисячі разів більше ніж плутоній. Ну щоб ти зрозумів усе що ти тут бачиш працює саме завдяки цьому хімічного елеиента. Мало того він має багато цікавих побічних ефектів скажімо при певній концентрації енергії він здатний спотворити простір і час, а також має певний вплив на гравітацію. Такий собі універсальний елемент для польотів. І головне він чистий без радіації.

- Ого, а де ви його берете стільки?

- Ну на землі його справді немає багато, але тут на місяці повно.

Орест зробив вигляд що ніби то усе зрозумів, проте вирішив змінити тему, оскільки розумів що далі може бути просто набір термінів незрозумілої вищої матерії.

- Ну а ти як влип у цю історію?

- Довга історія у 15 років поки ми не бачились. Пам’ятаєш як звільнився з редакції. Так от подзвонив мені мій дядечко Мирон. Він же й археолог. Ти маєш його пам’ятати бо навіть тебе консультував по зубу мегалодона що ви знайшли в піщаному кар’єрі. Так от не знаю яким чином він опинився в Єгипті на якихось розкопках і там він знайшов дивний запаяний повністю резервуарчик, так назву його бо невеликий за розміром. Він був зроблений з дивного металу і символи на так званій прамові.

- А що то за прамова? – перепитав Орест

- Ну в археології нею називають дивні письмена які зустрічаються скрізь на усіх континентах на землі і мають дуже древнє походження. Офіційною наукою наскільки знаю досі не визнаний факт, напевно через те що не розшифрована досі. Так от в цьому резервуарчику була, якась рідина. Ну ти знаєш що дядько Мирон завжди собі залишає якийсь сувенір на пам'ять, так от цей резервуар він залишив собі. Коли він мені його показав, журналістська цікавість взяла верх «а що там»? Коли пішли до знайомого в лабораторію виявилось що там був гелій 3. Ось такий початок історії.

- Ну і що ви взяли той резервуар і полетіли на місяць чи ще кудись? – перепитав іронічно Орест.

- Ну розповідати дуже довго. Якщо коротко, у дядька був знайомий інженер-дивак. До речі твій тезко Орест Грабовський. Ну з Львівської політехніки там усі такі. Коли ми проговорилися що маємо «гелій 3». Він мало не зомлів в той момент. Виявилося у нього була якась теорія щодо побудови двигуна на основі цієї речовини. В наукових колах його вважали і досі вважають фантастом. Але в Америці його думку поділяв професор Браян Скот з Іллінського університету.

- Ну я пам’ятаю що ти звільнявся з  роботи через те що мав в Америку летіти- пригадав другу наш герой.

- Саме так. Я вже тоді відчував що ми потрапили на щось дуже вагоме. Отож ми троє чкурнули до професора Скота. Ох ми тоді набралися в літаку, це така була ейфорія. Знаєш приємно що про якісь прибутки чи меркантильні інтереси тоді з нас ніхто не думав. Ми були одержимі відкриттям чогось великого значущого. Ну може лише дядько Мирон думав як з того значущого ще грошенят трохи підзаробити. Ми навіть щоб полетіти в Америку грошей поназичали. Тоді на митному контролі ми зрозуміли що «гелій 3» це просто чудова речовина: ніякої тобі радіації ніяких загроз для транспортування. Таке враження що веземо кульку наповнену гелієм. Видали ми артефакт за сувенір. Що цікаво професор Скот виявився таким же фанатом і фантастом як і Грабовський. Вони в лабораторії просто літали. Так от після декількох діб дебатів було прийняте рішення зробити невеликий прототип двигуна щоб зрозуміти чи їх теорії є вірні. Ну тут без пригод не обійшлося. Перший запуск в лабораторії лабораторний пробник пробив стелю і чкурнув у відкритий космос. Принаймні на висоті 400 км трекер перестав передавати дані. Тоді і виникло багато питань як контролювати цю енергію, як взагалі тримати це все під контролем. Якось зібралися усі ми разом і професор Скот заявив: «Скільки я вас не просив тримати усе в таємниці, але маю визнати що нам доведеться ще когось доєднати до команди бо щоб рухатися далі нам потрібні кошти навіть на найелементарніші речі». Таким чином у нашій команді з’явився Вілл Боккет, фінансист з Уол Стріт, добрий друг професора Скота і теж фанат фантастики. Його квартира куди ми усі були запрошені в гості була оздоблена в стилі корабля Ентерпрайз. Знаєш досі дивуюся як нам усім вдавалося тоді зберігати таємницю. Щоб якось прикрити чим ми в Америці займаємось довелося йти в Макдональдс продавати гамбургери. А що було робити. Так от за півроку наші мудрагелі доповіли що навчилися контролювати цю енергію і приступають до складання прототипу корабля для пробних польотів. Ну і треба було визначитись хто перший полетить. Віл дав задню, Орест і Браян як вчені мали б контролювати процес. Отож вибір пав на мене, Мирона і Скот запропонував ще свого друга полковника Стіва колишнього льотчика  ВВС США, який втратив ногу як катапультувався ще у Іраці. От такий дивненький екіпаж підібрався. Ну скажу Стів мало того що класний пілот, він ще як військовий стратег крутий і як людина цікавий та комунікабельний. Тепер керує повністю питаннями безпеки. Ну перший прототип це насправді було відро. Ми його так і назвали Widro1. Американці нічого не розуміли і їм подобалось і нам було весело. Ззовні він  змахував на посадкові модулі NASA це був повний примітив. Ну зліпили що на думку спало. Проте тут виникла проблема як ним управляти оскільки для чіткості управління енергією двигуна потрібні були відповідні програми і тут у нашій команді з’явився хакер Гнот. Ми досі не знаємо як його правильно звати. Знаю що він має якісь грішки з законом, тому погодились його про це не питати. Отож з Гнотом відро почало літати. І ми як перші ненормальні в один прекрасний вечір. Залізли в цю капсулу і чкурнули вверх. Тепер розуміємо що зробили дурницю, бо назад могли і не вернутися. Але плавний підйом до лінії Кармана, далі розгін і за п’ять годин ми біля місяця. Потім згадали що запасу кисню у нас усього на 12 годин тож оперативно чкурнули додому. Навігація і управління працювало стабільно, але з сараю з якого злітали вийшов казус. Ми засвітилися на радарах, тож невдовзі біля нас уже була поліція. Того разу минулося: розповіли що феєрверк запускали. Заплатили штраф і на цьому дикі запуски ми припинили.