Розділ 7

«Виходимо на курс, починаю прискорення, підготуватися до перевантаження» - голос з навушників очевидно пілота відірвав Ореста від ілюмінатора. Він ще досі не міг повірити в те що відбувається довкола нього. Невже він справді в космосі. Так, відчуття невагомості було цілком реальним, але за мить прозвучав відлік  і за 10 секунд його тіло немовби важким мішком цементу вдавило в крісло.

• Ну як ти – почув в навушниках Орест голос Олександра
• Та ніби живий. Що це за чортівня?
• Я ж попереджав про перевантаження. Ну вперше завжди неприємно, але звикнеш. Зазвичай у форс мажорних обставинах ми ідемо на прискорення ще в атмосфері. Там  перевантаження може сягати і 8 Джі. Але сьогодні у нас тут новачки, тому стартували з мікро гравітації. Ще хвилина і ми набираєм крейсерську швидкість і все мине.

Справді за невеликий проміжок часу Орест відчув як мішок цементу впав з його тіла. Нарешті він міг оглянути салон боліда. Тут в спеціальних одинарних сидіннях він нарахував до 30 осіб. Які як і він були зафіксованими в кріслах спеціальними затискачами. Кожен з пасажирів мав гарнітуру для зв’язку. Проте чомусь в ефірі було чути голос Олександра та його власний. Орест мимовільно кинув око в ілюмінатор і побачив що земля поменшала як мінімум у два рази. «Яка ж вона все таки гарна здаля» - аж тепер Орест відчув страх, адже чи він повернеться туди до дому де його улюблена робота, друзі.

• Скільки до тої бази М1 будемо летіти – не витримав Орест і спитав в ефір, адже обличь співрозмовників він не бачив.
• Якщо все пройде добре і не буде сонячного вітру за годин 8 виходимо на орбіту місяця. Ну і ще година на посадку, адже база на зворотній стороні місяця. Довгувато але зате пейзажі гарні будуть – одізвався знову Олександр.

«З точки зору маршрутки дійсно довгувато, але з точки зору космонавтики, цікаво з якою то ми швидкістю рухаємось?» - і Орест почав згадувати усі свої пізнання в астрономії. Вони у нього були не ґрунтовні, але за те як запускали супутники на місяць він відстежував і пам’ятав що дорога звичної ракети до місяця тривала не один день. А тут 8 годин. Що це за апарат?

Та все ж час минав дуже швидко. Очевидно тому що тут було усе цікаве, від картинки в ілюмінаторі до конструкції нутрощів боліда. Орест також вбивав час стежачи за своїми сусідами. Ті хто був поряд очевидно летіли вже не вперше тому одною рукою перегортали якусь інформацію в планшетах які були закріплені біля кожного крісла. Ще хтось навіть умудрявся спати. І ось нарешті пілот повідомив: «Виходимо на орбіту місяця, прокидаємось і готуємось до посадки». В ілюмінаторі зі сторони де сидів Орест картинка різко змінилася: перед ним раптово майже усю площу ілюмінатора зайняло велетенське кам’яне тіло вкрите кратерами. Правда кратери виднілися лише у серпі світла яке було на горизонті. Але масивність і велич місяця відчувалося і в темряві.

Болід неспішно виходив з тіні місяця, земля сховалася за горизонтом і Орест зрозумів що скоро має бути посадка. Насправді зворотна сторона супутника суттєво відрізнялася від видимої з землі сторони. Тут було багато гір а кратерів врази менше. Та все ж болід направлявся в сторону одного із не багатьох кратерів. І це Оресту було комфортно робити адже трансляція посадки з’явилася на усіх планшетах. Там картинка змінювалася щохвилини. Спочатку Орест бачив лише крупні деталі згодом почали проявлятися і дрібніші. І тут Орест не повірив своїм очам: дно кратера почало роз’їжджатися відкриваючи під ним чорну прірву. Болід завис на якусь мить над кратером і став плавно вертикально опускатися в прірву.

Коли нарешті усі відчули легенький поштовх – стало очевидно що болід нарешті здійснив успішну посадку. Клеми які фіксували пасажирів автоматично розстібнулися і Орест спробував підняти руку. Насправді здавалося що його рука мов піринка. Взагалі було дуже незвичайне відчуття легкості. Пілот ще раз повідомив щоб ніхто не розходився до спеціального сигналу. Справді через деякий час люк-двері у задній частині боліду почали автоматично розсуватися і пролунала команда усім на вихід.. Орест припіднявся і спробував було зробити ривок вперед як відчув що його тіло піднімається і починає перевертатися. Добре що в цей момент хтось з-заді підтримав і повернув його у звичну позицію.

• Ви мабуть вперше? – спитав незнайомець. У мене такий же конфуз був коли перший раз сюди прилетів. Як не як місяць і гравітація тут слабша від земної. Ви видно не проходили інструктаж. Тут треба йти маленькими кроками роблячи опір спочатку на одну ногу а потім на іншу. Ну майже як в Майкла Джексона «місячна хода».

Орест спробував виконати рекомендації незнайомця і справді почав по трохи переміщатися в просторі. Так він дістався до виходу, спустився по невеликому трапу і був здивований: перед ним відкрилося велетенське приміщення у якому розміщувався не один десяток подібних болідів. Що дивно тут можна було дихати цілком вільно без будь-яких кисневих масок. Біля трапу на Ореста очікував Олександр.

• Так Оресте і усі хто вперше до мене. Проведу з вами невеликий вступний інструктаж.

Таких як Орест назбиралося з десяток.

• І так вітаю вас на базі М1 – продовжував Олександр. Ми звами на посадковому майданчику №2 де здійснюють посадки боліди маршрутом Земля – Місяць. Тут внизу кратера усе герметично. Фактично кратер це як великий шлюз, тому на базі можна рухатись без масок. Пам’ятаємо що виходу не шукаємо, адже місяць атмосфери не має.
• А що є база й М2 і площадка інша – почувся чийсь голос з натовпу.
• Справді на місяці є три бази. Проте М1 це саме транзитна і транспортна база. Посадкова площадка також присутня під №1 але туди потрапимо коли пройдемо карантин і буде вирушати далі.
• А куди далі на Юпітер чи що? – почувся знову то й же голос
• А от куди далі розкажемо на наступних інструктажах. Зараз усі в блок готелю, поселяємось, вечеряємо і відпочивати. Усі питання та відповіді уже завтра. Так Оресте - Олександр звернувся безпосередньо до нього – ти за мною. Тебе поселили поряд з моїм відсіком тож я поряд якщо якість питання.
• Питання? Та в мене їх тисячі. Що це взагалі таке, куди далі і навіщо усе це навіщо? – Орест мало не зірвався на свого давнього друга.
• Я тебе добре розумію, але переліт виснажує, давай поїмо і вже завтра буде час про все поговорити. Тим паче карантин три дні, плюс прихід транспорту. Тобто сумарно ми звідтіля десь за п’ять днів вирушимо. А зараз давай відпочинимо.