Розділ 5

Корабель «Принцеса океанів» був справді велетенським. Судіть самі, тут проектувальники умудрилися розмістити навіть вулицю променад, яка простяглася вздовж корпусу по середині надстройки і завершувалася цілим парком-оранжереєю. Тут було море розваг: басейни, скалодром, цілий театр, казино, море ресторанів та кафешок. Одним словом Оресту тут явно було куди себе подіти. З першого дня він запримітив непоганий паб де було добре пиво і короткий шлях на прогулянкову палубу звідкіля відкривався чудовий вид на схід і захід сонця.

Та уже на другий день Ореста почала бентежити і доймати самота. Як же ж так серед тисяч людей але навіть немає з ким поговорити. Звичайно Орест володів певним навиком англійської, але не настільки щоб можна було поговорити «по душам». Спочатку пиво робило свою справу і в піднесенні Орест уявляв як приїде додому в редакцію і почне хвалитися своїми ловеласними здобутками, яких звісно не було. Ні звичайно Орест уже запримітив собі трьох симпатичних латинос в бікіні, з якими мав намір випадково сфоткатись, а вже дома придумана легенда перевтілиться у неймовірні історії і заздрість колег. Проте він за натурою був дуже закремпованою особистістю щодо жінок, тож у своїх 40 перше кохання очевидно було десь попереду.

На третій день ситуацію розрядила екскурсія по острову Сан Мартен, до якого причалив круїзний лайнер. Старовинне містечко і неймовірна історія захопила Ореста, що той мало не спізнився на вечірню посадку. А справді тут дуже цікаво. Адже острів й сьогодні як кілька століть тому належить одразу двом країнам. Це місце переплетене історією і традиціями. Почувши першу історію екскурсовода Орест за звичкою витягнув свого затертого блокнота і простий олівець почав занотовувати усе почуте – для публікації дома знадобиться. Так Орест був прихильником аналогової техніки і ніколи не користувався цифровим диктофоном. Його старий олівець серед колег журналістів отримав назву «ламповий смартфон». І насправді Орест на цьому старовинному острові зі своїм олдскульним гаджетом реєстрації інформації виглядав дуже колоритно. Навіть під час вступного слова екскурсовода, до нього підійшла літня американка і чемно спитала:

• А скажіть будь-ласка англійську розумієте?
• О так мем-відповів Орест
• То що ви, як абориген, нам сьогодні покажете гарного?

Орест зніяковів  і уже почав було ліпити якусь відповідь, але раптом в одній із груп він побачив дещо: до болю знайомі вуса і форми одразу нагадали йому приятеля у мандрівці до Варшави - Артура Лімскі. Орест обірвав свою відповідь і кинувся до групи «Артур агов». Але група уже віддалялася по набережній і звернула у якусь з вуличок. Щоб не відстати від своєї групи Орест таки вирішив не ризикувати і повернувся до своїх.

Під час екскурсії Артур йому не виходив з голови. «Та ні то напевно привиділось – роздумував Орест – у нього ж якась робота у Варшаві була. Та й взагалі де я а де він. Я за тисячі кілометрів серед карибського моря. Який Артур. Пива треба менше пити. Але яка подібність, навіть сорочка така ж.» Тим часом екскурсійна група минула центр. Уже на той час усі довідались як Колумб відкрив цей острів, як його поділили Франція та Нідерланди. Після відвідин декількох музеїв гід оголосив вільний час попередивши про точну годину збору на судні. Отож Орест заходився блукати вуличками і за журналістською звичкою приставати до людей щоб отримати відповіді, які його зацікавили. Та виходило йому це важко оскільки лише кожен третій розумів його ламану англійську. І так в пошуках мало не спізнився на посадку. Забігав на борт корабля один з останніх.

«Ех екскурсія була крута – весь блокнот списав, але тут десь треба пошукати адже їх мають продавати» - тішився Орест. Отож після вечері та прийняття душу наш мандрівник подався звично у бар на пиво. Захід сонця він вже проґавив. Спочатку була одна гальба пива, далі інша. Ореста гнітила думка що далі їх жде триденний перехід. «Та так і спитися можна, ні треба шукати якісь розваги». І так у своїх роздумах він не зразу помітив як поряд на сусіднє крісло коло барної стійки приземлилася якась огрядна фігура. «Проше піво проше пана! Ах курва запомнялем – оні нє розумія польскего». І далі новий сусід перейшов на добірну англійську. Знайомий голос заставив Ореста підняти Очі. Перша думка: «Перепив - галюцинації». Справді перед ним сидів Артур який жадібно заходився хлебтати пиво. Орест спробував голосно закашляти. Та коли Артур відірвав погляд від своєї гальби пива, здавалося що він був не менше вражений. Він посміхнувся широко і мовив:

• Та ні друже то не галюцинації, невже я Ореста бачу. Тож треба який збіг.
• Але ж Артуре ви мали бути на якійсь науковій роботі. Невже у вас корпоратив – ображеним голосом промовив Орест, якому здавалося що його просто надули.
• А хто сказав що я не на роботі. Круїз теж може бути роботою. Звісно жартую, хоча вам казав правду. Ще день маємо змогу поспілкуватися, а далі на роботу.

Артур сумно зітхнув з таким виразом обличчя що він би не проти тут бути до завершення круїзу.

• У мене море питань адже логіки я в тому не бачу. Через день на роботу? – запалився Орест – а ми лише три дні буде плисти у відкритому морі. Може ви агент ЦРУ і вас на гвинтокрилах звідси заберуть.
• Ех друже, як би було так, я би був на сьомому небі від щастя. А я простий науковець. Ну і нажаль більше не можу нічого розповісти, не дозволяє контракт який підписав.
• Артур давайте так, я буду питати і кидати версії, і якщо я правий – ви киваєте. – Раз ви науковець і раз ви тут -  ви досліджуєте очевидно бермудський трикутник – Артур захитав головою, та Орест продовжував – В такому випадку тут на судні є якась секретна лабораторія? – Артур засміявся і знову захитав головою – Та блін Артуре не розчаровуйте мене.
• Ех друже все значно масштабніше ніж бермудський трикутник - почав було Артур, але за мить запнувся і лише додав – Ні, більше нічого не можу сказати. То вже пізня година, ви в якій каюті? Зранку збуджу вас на ранковий чай і поговоримо про деякі цікаві речі. Було б цікаво почути вашу думку журналіста. На добраніч.