Розділ 3

«Прошу пана, уже йдемо на посадку. Прокидайтесь, припніть пояс безпеки і спинку поставте в вертикальне положення». Орест відкрив очі і побачив над собою усміхнене обличчя стюардеси.  «Дивно, невже я заснув – подумав Орест -  А може це сон?». Орест ущипнув себе що є сили. Та ні усе було реальним. В ілюмінаторі виднівся берег усіяний хмарочосами. «Ось яка вона Гамерика. Дідо не випадково розповідав що перші його враження з пароплава». Тепер Орест розумів як то воно діставатися країни мрій і його охопило те невимовне відчуття ейфорії, як і перед стартом мандрівки.

А далі усе розвивалося занадто швидко щоб можна було зрозуміти що відбувається. Приземлення. Через телескопічний трап уже в середині аеропорту, далі паспортний і митний контроль і ось нарешті Орест на виході з терміналу. «Ні тут повітря однозначно не таке як у нас. Воно особливе, американське» - і Орест з насолодою втягнув в себе добряче загазоване вихлопними газами повітря. Що далі? А далі в Майями.

Звичайно можна було б зробити пересадку на літак і уже за декілька годин ніжитися на теплому сонечку Флориди, але Орест з дитинства боявся літаків. Він досі  з жахом згадує свою посадку на літак Варашава Нью Йорк, як він в останній момент побіг до стюардеси аби вона не закривала люк щоб Орест міг зійти бо він передумав. Та все минулося, адже борт провідники у своєму досвіді зустрічали ще не таких пасажирів, тож Ореста швиденько заспокоїли, принесли йому шампанського від якого Орест іноді навіть засинав. Цього разу очевидно саме настало це «іноді», яке в поєднанні зі страхом вимкнуло мандрівника майже на 8 годин польоту.

І от Орест стоїть перед терміналом міжнародного ареропорту імені Кеннеді та вирішує дилему куди далі. Ну але явно не назад  на літак. На щастя поїзди ще ніхто не відміняв і поїздка вартістю 135 доларів до Майями це копійки враховуючи загальний бюджет мандрівки. Тим паче витрати на дорогу покривала фірма. Та все ж скупість нашого чоловіка з пострадянського простору і тут зіграла головну скрипку, тому під час придбання квитка на поїзд Орест придбав найдешевше купе, яке тільки могла запропонувати залізнична компанія Амтрак.

І ось тут наступив хвилюючий момент увімкнути усі знання з англійської мови, яку Орест вчив у школі. Раптом перед собою він побачив брендове жовте таксі за кермом якого сидів пишний афро-американець. Ну Орест знав що за термін «негр» тут можуть і по шапці надавати, тому навіть в думках вирішив оперувати нейтральними термінами. «Екскузмі» тільки но розпочав свій монолог Орест, як перед ним одна панянка заскочила на заднє сидіння, щось пробелькотіла англійською і наш афоро-американець  підняв скло в дверях перед розгубленим виразом Ореста і натиснув педаль газу. Друга спроба теж не увінчалась успіхом. «Кепсько – подумав Орест – і до дупи мої глибинні знання Есперанто, краще б англійську вчив». Раптом за спиною він почув дивний голос з грузинським акцентом:

• Здравствуй дорогой ти с росія прилител?
• І тобі доброго дня чоловіче якщо не жартуєш. Ні з України – відповів Орест розвертаючись до співрозмовника.

І тут перед собою він побачив старезний жовтий кадилак за кермом якого сидів типовий представник Кавказу.

• Садись дорогой подвезу
• Та ні дякую, якось пішки – спробував Орест відмахатися від настирливого водія
• Ага ногами. Садись садись, я тя отвезті куда надо, деньги не драть со своіх. А то пешком три дня идти до Нью Йорка.
• Ладно мені до поїзда на Майямі на Песільванія Стейшин – через безвихідь випалив Орест і засунув свою валізу у нутрощі старого як світ кадилак-монстра.

За вікном пролітали незвичні пейзажі.  не як інша країна та інший континент.

• І куда дорогой будешь ехать на стройка, кукурудза, мить басейни – не вгамовувався водій таксі.
• Та ні їду в круїз
• Блін – випалив щиросердечно водій таксі – знал сразу драл би деньгі. Ну поезд пошьол а слово грузіна – метало-кераміка. Шутка.

Чомусь Оресту остання фраза водія дуже сподобалась, видно не раз бував у стоматолога.

• Що з зубами проблеми? – не втримався Орест
• Откуда знать? Ти что доктор? – здивовоано спитав водій.
• Та ні теж їх боюся. Маю проблему – анестезія не бере. Тікав вже декілька разів через вікно.
• Свой человек – водій щиро засміявся – Тут уви не убежать. Однажди я бежать з бормашінка. Поліція поймать за трі квартала. Еще штраф платить. Как звать дорогой?
• Орест, а тебе?
• Вахтан. Но не Кікабідзе. Дорогой Орест ми уже на Мангетен, еще три светлофора і гудбай Нью Йорк.

Справді за мить Вахтан зупинив машину обабіч якоїсь будівлі і допоміг Оресту вивантажити валізу.

• Ну дорогой тєбе вернутся з Бермуд. Люблю екстремалов – і з іронічною посиішкою водій заскочив у своє старезне авто і злився з загальним потоком машин, яких на Мангетені і так завжди багато.

Аж тепер Орест збагнув що з ним сталося, куди він влип і де опинився. На вулиці, яка здавалася надзвичайно вузькою через височенні хмарочоси снувала сила силенна машин і людей. А де ж вокзал, проте нічого спільного і звичного у наших мірках йому в око не впадало. Перед ними височіла кругла гарна споруда з написом «Медісон Сквер гарден». «Все таки мене намахав грузин – подумав Орест – Я йому про поїзди, а він мене на концерт. Ах Вахтанг зі словом що є метало-кераміка». Та згодом обабіч він побачим менші двері на яких англійською писало Пенн Стейшин. Орест вхопив валізу і подався туди. Та все одно дорогою його доймали сумніви що тут таки було місце розводу, адже в радіусі погляду ані колій ані поїздів.

Зайшовши всередину він опинився в чималенькому залі з усіма атрибутами вокзалу. Тут було інформаційне табло, тут були каси, камери схову. Коли Орест почав шукати зал очікування аж тоді збагнув усю геніальність цієї споруди. Справді Пен Стейшин розташований під Меддісон Сквер гарден. Кажуть колись тут був повноцінний вокзал, та в 50-х його реконструювали і усі колії спустили під землю. Тож і зал очікування і самі колії були на поверх нижче.