Розділ 2

Два тижні миттєво пролетіли і ось уже Орест з валізою іде на посадку на автобус, який повезе його в Варшаву в аеропорт, звідкіля літаком у Нью Йорк а далі в Маямі. Рідний Львів на автовокзалі виглядав якось по європейськи незважаючи що на вулиці був дрібний дощ і споруда вокзалу ще з радянських часів ремонту не знала. Ось подали лайнер і здавши новомодну валізу, (яку до речі позичив в того ж Сергія) наш мандрівник займає своє місце в салоні автобуса. Тут в порівнянні з вулицею тихо, затишно і тепло. Десь підсвідомо він розумів, що в ейфорії подорожі навіть старезний паз здавався б йому бізнес-класом, а обідрана територія автовокзалу супер прогресивним транспортним хабом. Що і на справді так і сприймалося.

Так от навіть сусід, який увімкнув якийсь відео канал на смартфоні на повну потужність, здавався для Ореста мега прогресивних і крутим чуваком, адже вони їхали в Варшаву. Тим часом зі смартфона голос диктора таємничо-напруженим голосом переповідав загадку, як декілька днів тому з потяга Варшава-Відень дивним чином зник посол Ізраїлю. Зникнення було безслідним. Хоча провідники поїзда переповідали, що в момент умовного випадку з купе почало через шпарини пробиватися дуже яскраве біле світло, яке за мить погасло. Коли провідники з острахом пожежі кинулися до купе, там уже нікого не було. Ну далі йшли версії, що це все таки викрадення спецслужбами якоїсь держави.

• Ех наївні, кажу що це НЛО забрало, видно багато щось знав – почав сам собі коментувати новий сусід, що Ореста не могло як журналіста не зацікавити
• Ви вірите в НЛО? – іронічно перепитав наш герой
• А як не вірити. Ви чули про останні знахідки в Єгипті саркофагів з істотами з подовгастими черепами?
• Звісно чув, але там немає нічого особливого. Просто ритуальні деформації черепів як ознака вищої касти і не більше – впевнено відповів журналіст, адже всіляка чортівня і аномальщина це була його тема.
• О не кажіть це лише гіпотеза і допоки її не буде доведено я залишатимусь прихильником НЛО. Все таки ними легше пояснити усілякі дивацтва. Бачу ви теж в темі ну хоч в дорозі до Варшави буде з ким поговорити.

«О, усі святі,  - подумав Орест – до Варшави спати точно не буду, а там ще й літак. Не мандрівка а якесь пекло».

• До речі, не представився. Мене звати Артур Лімскі – викладач Краківського університету – професор природничих наук.
• Орест, журналіст – скромно відрекомендувався наш герой, бо другу половинку про видання вважав краще не афішувати. Усе таки Просто «журналіст» звучало куди крутіше, ніж «журналіст провінційної газети».

І аж в цьому моменті Орест нарешті розгледів свого нового співбесідника. Огрядний лисуватий чолов’яга старшого віку з кумедними вусиками в стилі Еркюля Пуаро, проте з інтелігентним виразом обличчя, яке контрастувало з його вірою в НЛО і потойбічні цивілізації.

• До дому – перепитав Орест?
• Та ні їду в відрядження по роботі. Але досі не знаю куди точно. Спочатку мене направили до Львова, а тепер усе перегралося і їду до Варшави. А ви куди не смію питати?
• Теж майже по роботі і трохи відпочити. Ну я точно знаю що спочатку до Варшави а далі за океан.
• Крута у вас робота. Є вакансія в редакції? Звісно жартую – засміявся новий співрозмовник
• Ну і що вас зацікавило як професіонала в історії з послом? – вирішив Орест повернутися знову до відео, адже журналістська цікавість взяла верх.
• Розумієте, почав був Артур - маю одну теорію. Але стоп ви журналіст, зараз почнете з мене кепкувати.
• Та спробую цього не робити. Ну принаймні до Варшави – пообіцяв Орест адже ну дуже кумедний виявився його сусід.
• Я за свої теорії в наукових колах отримав кличку астрофантаст. Мабуть я романтик. Так от існує теорія, що ми земляни не перша цивілізація на землі. Цілком можливо нас тут були ще якісь гуманоїдні раси і не одні.
• Чув я ці казки з РЕН-ТБ – жодного доказу. Чи може ви продовжите про всесвітній зговір – зіронізував журналіст.
• От бачите і ви туди ж.
• Артур не ображайтесь, але в моїй роботі я маю бути скептиком і довіряти фактам. Єдине не можу збагнути до чого тут посол Ізраїлю.
• Окей, не буду довго пояснювати, але місяць тому археологи Ізраїлю знайшли дещо у своїй країні. Воно звісно було засекречене і ось якраз посол Ізраїлю мав мати певну таємну зустріч у Відні з науковцями і кажуть що дещо він туди віз. Це виключно є моя гіпотеза і НЛО – метафора і не більше.

Такий поворот в наукову царину неабияк здивував Ореста і він вирішує продовжити дану тему щоб дізнатися якомога більше про те щось. Та нажаль це були усі пізнання Артура у цій темі.

Автобус плавно зупинився і водій попросив підготуватися до проходження митного та паспортного контролю. «Цікаво а що Артур везе у своїй валізі – подумав Орест – а може там теж «дещо»?». Та Артур у цей момент був спокійний як удав і здавалося що він так глибоко поринув у свої роздуми про НЛО що йому геть по цимбалах що знайдуть у його валізі. Це мабуть буда дуже вдала година для нашого героя оскільки він нарешті міг подумати як то летіти так довго літаком аж до Майями, потім кораблем 10 днів по карибському морю. От нарешті робота почала давати дивіденди.

Тим часом автобус плавно перемістився на польську сторону кордону і звичні питання «Куди їдете», «яка ціль візиту», «чи маєте заборонені речі», для Ореста була як музика та все ж розмова з Артуром не виходила з голови. «Таки треба його розкрутити на деталі» - вирішив Орест.

Нарешті автобус після кількох поворотів набрав крейсерську швидкість і за вікнами почали пропливати нічні польські пейзажі, тобто було мало що видно. В той момент Артур продовжував моніторити ЗМІ по смартфону. Орест не витримав:

• І що там польські ЗМІ про це кажуть?
• Дивно, але мало де є інформація про той випадок
• Я ж казав цей фуфломіцин лише для бульварних газет.
• Та в тому й то справа що бульварні взагалі мовчать, лише декілька відписок, що пропав безвісті посол Ізраїлю, і що в цьому підозрюють спецслужби або Ізраїлю або Росії і все – задоволено констатував – Артур.
• Бачу ви задоволені таким розвитком подій? – піджартував Орест.
• Звичайно що так – стандартний алгоритм інформаційних вкидів коли хочуть приховати щось важливе. Тут вже приплітається всесильна розвідка чи не дай Боже російські спецслужби, які ми звами знаємо давно ні на що не здатні. Тому моя версія наразі не зазнала спростування.
• Ну добре, хтось викрав посла, але що і чим це може буте те «щось», що коло нього стільки містики? – не вгавав Орест.
• Ось тут шановний мені б вашого журналістського таланту розплутувати  важкі історії.