Олін День народження

            Наближались холодні осінні дні, погода була вже не такою сонячною та ясною. Ми усі разом так здружилися, що були як одне ціле, чули кожен порух один одного, розуміти думки та бажання.

            Табір був побудований, машина часу відремонтована, займатись було нічим. Був тихий вечір...

- Завтра мій день народження, - сказала Оля. Ми всі почали думати, що їй подарувати. Але нічого не приходило до голови. Ми сиділи та мріяли якби воно було, якщо б ми були дома... Ось би зараз відчинились двері і увійшов Петро Сергійович...

            Довго ми не могли заснути. Малювали картини життя. І куди тільки не уносило зображення! Ми думали о школі, о домівці, о таборі, про батьків та про кохання, те перше кохання, яке повинно бути у кожного з нас. З часом сон нас переміг...

            Прокинувшись уранці нам зробилось якось сумно та понуро. На вулиці йшов дощ. Краплина за краплинами дзенькотіли то по дахам, то по деревам. Потім налітає вітер, й постійний рій крапель стукає по криші.

- А я так любила, коли до мене приходять гості, - сказала Оля, - як ми задуваємо свічі на торті. А дощ все кап-кап по стінам. Ні, це не дощ, це хтось стукає у двері.

            Ірина Олександрівна відчинила двері і тут він, Петро Сергійович, Олін батько, вона не повірила своїм очам.

- Батьку!, - закричала вона. Вони обійняли один одного та довго не могли відірватися.

- Оце справжній подарунок на день народження!, - сказав я.

- Татку, ти де був, я тебе так чекала, я змогла відбудувати машину часу, ходімо скоріш, - промовила Оля.

            І вони усі разом побігли до машини. Опустившись до неї Петро Сергійович зручніше приклав свій медальйон і машина загуділа. Дощ набирав оберти. - Зараз повинна бути блискавка, - сказав Петро Сергійович, - тримайтесь.

- Чому ви не розповіли нам раніше, - спитав я у Петра Сергійовича.

- Я мав знайти його доньку, а ви отримати відповіді на свої питання, - відповів Петро Сергійович.

- Але не одне питання ми так і не знайшли відповідь, - сказав Володька.

- Яке саме?, - запитав Олін батько.

- Чому я перетворююсь?

- Ти ще не зрозумів? Кожна слабка людина повинна бути сильнішою. Ти не повинен нічого боятися, а бути сильним чоловіком і завжди досягати мети!, - відповів Петро Сергійович.

            Блискавка вдарила по машині часу і вони швидко понеслись у свій час.