Проникнення у будівлю істоти

            Сидячи за вечерю ми почали складати план дій, як вибратися звідси. І тут Володька каже.

- Пам'ятаєте домівку цієї істоти під землею? Я бачив там багато різного матеріалу, якщо ми зможемо туди забратися та узяти все необхідне, я спробую збудувати машину часу. Ми переглянулись.

- Як же ти це зробиш?, - спитали друзі в один голос.

- Поки що не знаю, але мені здається, що у мене все вийде. Так що? Ви згодні?, - продовжував Володька.

            Діватись звісно було нікуди. І ми почали будувати план проникнення у будівлю істоти. Коли усе було продумано до дрібниць вирішили діяти, тільки з ранку, коли усі відпочинуть...

            Був сонячний день, все пахло свіжістю та природою. Прокинувшись ми не могли збагнути, куди подівся Володька, але вирішили не чекати його, а починати діяти. Узявши мотузки, лопати, ми пішли до домівки тієї чудної істоти. Ми вирішили, що двоє з нас повинні схопити її та зв'язати, а інші брати усі необхідні матеріали та прилади для майбутньої машини часу. На пів шляху до мети ми побачили Володьку, який біг нам на зустріч, одягнений у якийсь смішний костюм, зроблений з трави та листя. Він був схожий на індіанця, ми не витримали та засміялися.

- Цей костюм я зробив для маскування, адже увесь час я провів біля домівки істоти, - сказав Володька.

- Навіщо, ми ж домовлялись про інше, - сказала Ірина Олександрівна.

- Тихіше, я знаю. Пробувши там усю ніч я не побачив нічого незвичайного. Ця істота спокійно спала у своїй домівці, прокинувшись, кудись пішла. Я піду на здоганю її, прослідкую, що вона робить та буду намагатись затримати, а ви скоріш беріть необхідне обладнання, - відповів він.

            На тому й вирішили. Хлопці з Іриною Олександрівною пішли до печери. Усі дуже хотіли додому та намагались будь яким способом здійснити бажане.