Пошук відповідей

              З того часу пройшло декілька тижнів, але ця істота до нас не приходила. Ми трохи заспокоїлись та почали далі відбудовувати будівлі табору. Корпус для життя був повністю збудований. За цей час ми навчились усім складнощам будівництва, нам це подобалось та давалось дуже легко. Ніхто не заважав нам думати та складати план будівлі, але у нас не було ані шматка паперу, ані олівця. Ми усе могли пояснити один одному та без складностей займалися будівництвом, адже це усім подобалось і до того ж ми обіцяли Петру Сергійовичу добудувати табір. Але наші думки терзав смуток про те, що Петро Сергійович поїхав у відрядження і як на довго ми не знали і повернеться він чи ні - це було загадкою.

            З того часу стояла засушлива погода, що надало нам можливості будувати без зупинки, а потім насолоджуватись природою та купатися у річці.

            Та як не насолоджуватись природою, коли все навколо таке лагідне, таке приємне. Усе дійсно радувало нас, ті квіти, що причаїлися під пильними будівельними матеріалами, та легка річкова хвиля, ті метелики, які то й діло мелькали перед нашими очима то поряд, то перелітали десь далеко на квітки.

            Усе як у казці, але нам потрібно було шукати вихід звідси, треба було повертатися до дому у наш час. Ми не хотіли думати про це, але ж не могли не думати - так добре нам було усім разом саме тут, у цей сонячний серпневий день.

            Але час йшов та близилась осінь, а в нас не було ані взуття, ані не одягу. Одежа, яка була на нас вже зіпсувалась, а переодягнутись було ні в чого. Треба було щось робити...