Допомога Володьки у порятунку хлопців

            Істота, не дивлячись на спеку була одягнена у довгий чорний плащ та зелені окуляри, а її довге волосся падало до плечей з-під чорного капелюха. Хлопців кинуло в дріт.

- Ну що, хлопці - продовжувала істота. Якщо ви сюди потрапили та хочете щоб я вас відпустила, мені доведеться зробити над вами декілька опитів.

- А якщо ні? - тремтячим голосом спитали ми удвох.

- А якщо ні - ви мабуть здогадуєтесь що далі, - і істота заскрежетала ножем.

Піднявшись до гори Микита розповів Ірині Олександрівні з

Володькою, що там відбувається й вони стали гадати, як врятувати друзів.

- Володька, ти ж вмієш перетворюватись, каже Микита, може ти якось врятуєш їх?

- Я не можу, адже моя сила, як я зрозумів, працює лише тоді, коли мені самому дуже страшно.

- Може спробуєш, - стала благати Ірина Олександрівна.

- Ну добре, тільки як мені туди потрапити?

            А ось як. І вони прев`язали Володьку мотузкою, дали в руки міцну палицю, та потроху почали спускати до низу. Спустившись Володька побачив посеред кімнати істоту та хлопців, які не знали що робити, тремтіли від цієї жахливої ситуації.

- Оце так, - заговорила істота, - ще один, скільки дослідів я зможу зробити, хто з вас перший?

            Володька підійшов тихенько до нас, та міцно схопив наші руки, молячись господу, що його сила запрацює, але нічого не виходило. І лише тоді, коли істота схопили Володьку він миттєво почав перетворюватись. Знайшовши силу він вихопив друзів з рук істоти, та швидко піднявся до гори.

- Спрацювало!, - зрадів він.

- Швидко, біжимо!, - закричала Ірина Олександрівна.

            І ми, всі разом, побігли до табору. Істота за нами не бігла, і ми навіть не розуміли чому.

            Усі дуже втомились та зголодніли. Прибігши до табору ми спочатку довго оговтувались від цієї несподіваної ситуації, трохи отямившись ми на швидку приготували їжу, поїли та почали спати, домовившись, що по черзі будемо стояти на вахті. Ми не знали, яка сама небезпека може чекати нас...