Друге перетворення

             Наступив сонячний ранок. Усе навкруги дихало свіжістю, сяяло та здавалось було повне життям. Неподалік цвіла акація, вона вже була у повному розквіті, та її солодкий аромат заполонив усю місцевість. Наївшись її солодких квіток ми почали обходити місцевість по новому та міркувати чому нам довелось опинились у цьому таборі тридцять років назад, та чому саме ми, а ні хто небудь інший. Та ще, треба було робити якусь ночівлю. Бо хто знає, скільки нам тут знаходитись, та взагалі чи вдасться повернутись нам додому.

            Усі прийнялись за роботу та й у кожного з нас найшлась справа. Володька зробив вудку з гілки дерева, та намагавсь піймати рибу, щоб було хоч щось з’їсти. Я з хлопцями будував кімнату, а Ірина Олександрівна шукала хворост, для приготування їжі, якщо вона буде.

            У нас з будівництвом трохи виходило, а ось у Володьки – ні. Він почав сердитись та сварити сам себе, що не може навіть риби спіймати. На деякий час він заплющив очі... та почав перетворюватися.

            Не розуміючи, що з ним відбувається, але обгрунтовуючі подальші свої дії він швидко встав на свою дошку, і ніби на шлюпці опинився посередині річки. А потім, один за одним до нього стрибали риби. І також швидко він був на березі вже з добрим уловом та у своєму звичайному вбранні.

            Володька затремтів від подиву.

- Невже це я, - промовив він у голос, - я, супер герой? Та не може цього бути! Бігаючи по берегу річки він не міг отямитись ще від цієї дивної новини.

            Згодом, почало темніти. І він, узявши себе в руки, та не знаючи, що робити з цією силою, вважав умістним не розповідати товаришам про це, поки сам не розбереться, у чому ж його секрет.

            Біля десятої вечора його думки порушив голос Ірини Олександрівни, яка питала, чи вийшло у нього щось зловити, чи знову всі залишаться голодними? Володька тремтячими руками показав на улов. Ми зраділи, що в нас буде смачна вечеря та дах над головою.

            Наївшись риби і втомивши голод нас поклонило на сон, тож вирішили зробити ліжка з сухої трави та пішли у ново зроблену будівлю спати. Було м’яко та тепло. Лежачи, кожен думав про своє. Володька – про перетворення, я – про те, як повернутись додому, до мами з татом, хлопці ще про щось, а Ірина Олександрівна не може зрозуміти, чому саме тридцяти років назад, що потрібно робити, адже хтось направив їх саме сюди…